Prosecutors

戰後台灣自行考選培訓的司法人才，經過時日推移，已取代過去戰前中國或殖民地時期台灣所培養之司法人才，成為現今台灣司法界的主導力量。本文嘗試透過對台灣戰後司法官訓練文化的觀察，包括訓練計畫、訓導方式、學員年齡、性別組成、生涯規劃走向等面向的觀察，以瞭解台灣戰後司法人整體組成的概況。並分析透過這樣必經的司法訓練過程，所產生出的重視紀律考核、判牘一致性與期別先後倫理等特殊文化。以此，更進一步去討論這樣的組成與文化，對戰後台灣法律專業團體所造成的可能影響。

A Study of the Judges and Prosecutors in Postwar Taiwan: An Observation focused on their training culture
In the judicial system of Taiwan today, the judges and prosecutors trained during the postwar period have taken the place of those ones trained in Mainland China and Colonial Taiwan. This article is a study of the composition of the former ones by researching the training process in the Judicial Training Institute of Department of Justice（法務部司法官訓練所）since 1955, including the training program, the discipline, the age , gender, and career planning of the trained members. This article also wants to explore whether such a training process leads to some kind of special judicial culture in Taiwan today, as emphasizing the importance of discipline, of the consistency of form of judicial decision, and of the priority of graduation from the Institute. On this basis, it would like to understand the potential impact of such composition and culture to the legal profession in Postwar Taiwan.

Standards of Professional Conduct for Prosecution Counsel at the International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia and the International Criminal Tribunal for Rwanda, The Code of Conduct for the Office of the Prosecutor of the International Criminal Court, The Code of Professional Conduct for Counsel and Prosecutors before the Kosovo Specialist Chambers

This article shows that despite the infrequency of federal jury trials in the United States, jurors pervade lawyers’ work. From the earliest stages of their criminal and civil case preparation, the mere possibility that a case will proceed to trial prompts critical consideration of hypothetical jurors’ perspectives. The impact of this consideration is underappreciated by scholars who assume that a decline in the overall number of trials necessarily diminishes lay decision-makers’ value to the legal system. Without disputing this view, this article contributes much-needed nuance by examining the role that jurors play as an ethical resource for federal prosecutors. This study, which draws on five years of participatory research in a U.S. Attorney’s Office including interviews with 133 Assistant U.S. Attorneys, is the first to analyze the role of jurors in federal prosecutors’ decision-making as they evaluate and prepare evidence, witnesses, and ongoing investigations with colleagues and supervisors. It argues that the potential for juror scrutiny compels prosecutors to construct the pursuit of justice around the imperative of appealing to the common sense of an imagined public.

Living with a felony conviction exposes people to a host of negative life experiences, including unemployment, low income, and family instability. Pretrial diversions offer defendants a rare chance to escape this fate. Using data from the State Court Processing Statistics, this study examines racial disparities in pretrial diversion among men charged with felony crimes in metropolitan counties in the even years from 1990 to 2006. The study finds that prosecutors are more likely to grant pretrial diversions to white defendants than they are to grant these diversions to black or Latino defendants with similar legal characteristics. Disparities disadvantaging Latinos are only present among defendants whose most serious arrest charge is for a drug and who have no prior convictions. In contrast, disparities disadvantaging blacks occur among defendants whose most serious arrest charge is for a drug crimes regardless of prior convictions and among defendants charged with violent crimes who have no prior convictions. One possible interpretation of the findings is that prosecutors use racialized attributions, which are rooted in portrayals of black men as violent and dangerous and both black and Latino men as intimately involved with the drug trade, to reduce their uncertainty when making predictions about how likely defendants are to cooperate with and be rehabilitated by diversion programs.

The purpose of this book is to establish what consequences for the structure, competences and functioning of the prosecution service of a State derive from the fact of its membership in the Council of Europe as an international organisation. Part one analyzes the structure and competences of the prosecution service in major European countries and emphasises the close relationship between the prosecution service and sovereignty, as well as the diversity of the prosecution service in CoE member States resulting from their different legal traditions. This part identifies also the areas of international law that influence the functioning of the prosecution service and justify the opportunity or the need to create international standards related thereto: international cooperation in criminal matters, international protection of human rights, international criminal law, law of international organisations and international soft law. Part two defines the concept of the CoE standard as covering only the written law of this organisation and identifies the CoE bodies entitled to set standards related to the prosecution service; a special place is devoted in this respect to the Consultative Council of European Prosecutors. Part three analyses relevant standards in a dynamic approach, i.e. as constantly evolving and interacting. The author indicates the most desirable features of the prosecution service’s structure, competences and functioning in light of CoE standards; he stresses, however, that member States have no legal obligation to establish a prosecution service. A special place is dedicated to the standard of prosecutorial independence which has four different meanings according to different CoE instruments. The author also examines the legal impact of relevant standards (hard law vs. soft law) as well as their coherence. He formulates observations and proposals de lege ferenda.

Prosecutor is not the representative of the victim, not of the accused, even not of the government, but he/she is the spokesperson rather agent of the people of the country in its real sense.
In this paper we will deal with role of prosecutor and the whole concept as to why he/she is required. We will focus more on the Indian perspective and try to compare it with the US and the English criminal justice system. As different countries follow different system some common law adversarial system and some civil law inquisitorial system so the working may also differ. Prosecutors taken under any system, their sole purpose is to deliver justice but the involvement and the persons who are appointed or the manner of these appointments vary in various countries. They are the representative of each country’s government or their states government still a difference resides as the interference of the government and the countries judiciary and executionary body may waver. But this paper will give an insight on the role and importance of prosecutor for the protection of human rights and for the society’s well-being and security. Also, the comparative analysis of these three countries will make us understand what are the perks as well as anomalies and why the justice delivery system differs in India from the US and the UK.

En el Perú, la corporativización llegó en el 2011 a las Fiscalías Especializadas en Delitos de Corrupción de Funcionarios (en adelante, FC Corporativas Corporativas), luego de un supuesto éxito en la jurisdicción civil. Priorizando la eficiencia por encima de la calidad, esta medida gerencialista planteó compartir tareas administrativas y jurídicas entre los distintos fiscales, bajo el liderazgo de un fiscal coordinador. En los hechos, la corporativización estuvo lejos de alcanzar la eficiencia. En este artículo, analizamos cómo la generalidad de las reglas establecidas para el funcionamiento de las FC Corporativas y los rasgos de una cultura fiscal que desvaloriza lo corporativo en forma insidiosa, crearon incentivos que generaron la aparición de cuatro estilos de gestión directamente influenciados por dos características delos fiscales coordinadores (comunicación y proactividad). Asumiendo que la cultura fiscal crea nuevos incentivos, especialmente en escenarios de transición (hacia la corporativización y hacia la adopción de un nuevo Código Procesal Penal), no exaltamos la cultura ni damos única cabida a una mejor regulación como eje de solución. Sostenemos que la comprensión de la interacción entre regulaciones y cultura fiscal brinda un mejor espacio de trabajo para políticas públicas que busquen la eficiencia pero también la calidad del trabajo de los fiscales.

Among the central issues in scholarship on the American jury is the effect of Batson v. Kentucky (1986) on discriminatory empanelment. Empirical legal research has confirmed that despite the promise of the Batson doctrine, both peremptory strikes and challenges for cause remain tools of racial exclusion. But these studies, based on post-facto interviews, transcript analysis, and quantitative methods offer little insight into Batson’s critical impact on real-time decision-making and strategy in voir dire. If we increasingly know what kinds of juries are produced in the post-Batson world, we know very little about how they are produced.

This Article addresses this problem with data derived from a five-year field study of Assistant U.S. Attorneys. Through interviews and participant observation during jury selection proceedings, it provides an unprecedented empirical perspective on how Batson has made race central to the ways prosecutors perceive, pick, and strike jurors. Rather than diminishing race’s influence on voir dire, Batson has made it an essential consideration for prosecutors concerned with their in-court performance and professional reputations.

This race-conscious approach to jury selection has arisen in part due to a clear doctrinal shift in courts’ analyses of juror questioning and striking. This shift has expanded the scope of judicial inquiry during the adjudication of Batson challenges from scrutiny of individual “neutral” rationales for juror dismissals to a more robust comparative juror analysis. My empirical findings indicate that there is a meaningful connection between this latter approach and the incorporation of anti-discrimination norms into prosecutorial approaches to voir dire. Having identified and described this link, it becomes possible to perform a deeper audit of the Batson framework, and suggest, as this Article does, that with reform and expansion to address well-documented limitations, it may serve to narrow the gap between juries as they are and juries as the Constitution would have them be.

Стаття присвячена актуальній науковій проблемі-захисту прав і свобод людини органами судової вла-ди, пріоритетному їх місцю в цьому процесі. В ній подається аналіз міжнародно-правових актів присвя-чена даній проблемі. Наголошено, що успішність виконання судовою владою функції правосуддя зале-жить від багатьох факторів, а особливо від регламентованості процесуальної форми вирішення спорів в суді та на універсальності характеру «процесуального порядку». Дотримання процесуальних гарантій здійснення правосуддя є необхідною умовою його здійснення та правильного розгляду судових справ. До процесуальних гарантій дотримання прав людини при відправлені правосуддя належать: безпристрас-ність суду, гласність, відкритість судового розгляду, оперативність правосуддя, участь народу у його здійсненні, змагальність сторін у судовому розгляді та ін. Особлива увага приділена специфіці гарантій дотримання прав людини у кримінальному судочинстві та аналізу нормативно-правових актів, що встановлюють основні принципи та гарантії дотримання прав людини та їх класифікації на: міжнародно-правові акти, конституційні акти (конституційні чи основні закони), законодавчі акти (насамперед окремі закони та кодекси). Існує дві групи гарантій дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Це процесуальні гарантії, які майже повністю ототожнюються з принципами правосуддя та процесуальні гарантії дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Обидві ці групи гарантій є тісно взаємопов'язаними і жодна з них не може ефективно застосовуватись без іншої. Однак друга група гарантій включає в себе більш детальний перелік правових норм, які стосуються вже специфічного розгляду справ (порядку, термінів, тощо), щодо того чи іншого виду судочинства. Здійснено порівняння процесуальних прав потерпілого та обвинуваченого та зроблено наголос на немо-жливості обмеження процесуальних прав обвинуваченого. Характерною ознакою кримінального судо-чинства на відміну від цивільного, адміністративного та конституційного судочинства є те, що в ньо-му ці гарантії діють не лише на стадії судового розгляду, але й на стадіях, які передують йому Ключові слова: права і свободи, органи судової влади, процесуальні гарантії, національне та міжнарод-не законодавство This is an open access article under the CC BY license (http://creativecommons.org/licenses/by/4.0). 1. Вступ Закріплений в конституціях сучасних демок-ратичних держав принцип пріоритету прав людини і громадянина означає не лише їх домінування по від-ношенню до специфічних державних інтересів, коли держава починає діяти в режимі правової держави і її дії стають обмеженими нормами права, але й відпо-відний обов'язок органів державної влади забезпечу-вати та гарантувати ці основоположні права і свобо-ди громадян. Безумовно, що як така мета забезпечен-ня і захисту прав людини не може бути пов'язана зі сферою компетенції якоїсь однієї з гілок державної влади. Проте, порівнюючи характер функціонування різних гілок державної влади, їх цілі та конкретні повноваження, слід відзначити, що пріоритетне місце гарантії прав людини належить саме судовій владі та суду [1, с. 373]. Саме тому, не лише на рівні національного законодавства, але й міжнародних нормативно-правових актів закріплено цілий ряд важливих гара-нтій дотримання прав людини в процесі здійснення судочинства. Зокрема, серед таких актів міжнарод-ного характеру можна згадати Європейську Конве-нцію про захист прав людини і її основних свобод, де серед цих гарантій визначені: судова влада в осо-бі судових органів повинна забезпечити справедли-ве ведення судового розгляду, дотримання прав об-винувачених та затриманих осіб, а також всіх інших осіб, які приймають участь у кримінальному чи ци-вільному процесі (ст. 5, 6, 7 Конвенції); кожен за-триманий повинен негайно бути відведеним до суд-ді і має право на судовий розгляд в розумні терміни чи на звільнення від суду (п. 3 ст. 5); будь-яка особа може бути позбавлена свободи лише за умови вине-сення відповідного рішення компетентним судом (п. 1 ст. 5); кожен чиї права були порушені внаслі-док припущення судової помилки має право на ком-пенсацію шкоди (п. 5 ст. 5 Конвенції та ст. 3 Прото-колу № 7) [2, с. 540-541]. Отже успішність виконання судовою владою функції правосуддя залежить від багатьох факто-рів. Але серед всіх них слід особливо відзначити таку гарантію об'єктивного вирішення спорів в суді як процесуальна форма має сприйматися як науково обґрунтований, вивірений в судовій прак-тиці, спосіб розшуку і утвердження істини, як не-одмінна умова, що забезпечує торжество справед-ливості.

Conclusive evidence of a relationship between background characteristics such as gender, race, or religion and specific judicial decisions has been hard to come by. Studies that find a correlation between prosecutorial experience and increased support for conservative positions have been an exception to this pattern. The presumption that former prosecutors make more-conservative judges permeates media accounts of judicial nominees and may affect judicial selection processes. After examining forty years of criminal cases from the Supreme Court and the U.S. Courts of Appeals, I find no relationship between prosecutorial background and a propensity for favoring conservative outcomes. Judicial ideology remains the better predictor of future judicial behavior in criminal cases.

Indonesia is a rule of law, which means that there is a guarantee for the functioning of an independent or
independent prosecutor in carrying out the judiciary and other tasks and for upholding law and justice based on the state
constitution and the prevailing laws and regulations. The Attorney General's Office (AGO) is a state institution in
Indonesian constitutional law that can carry out or have authority on behalf of the state in prosecution and also has other
powers based on applicable provisions. The problem of this research is that the discretionary power of prosecution is too
loose a tendency to abuse power to commit a criminal act. terrorized corruption culture This research is qualitative and
normative juridical. The discretion that is too free for prosecutors tends to abuse power to carry out a culture of
corruption in the Prosecutor's Office (PO). Researchers suggest that discretionary power in state institutions is limited
and supervised by external agencies on the performance of prosecutors so that checks and balances occur in state
prosecutors' institutions.

Because state prosecutors in the United States typically work in local offices, reformers often surmise that greater coordination within and among those offices will promote sound prosecution practices across the board. Real transformation, however, requires commitment not only from elected chief prosecutors but also from line prosecutors—the attorneys who handle the daily caseloads of the office. When these individuals’ amenability to reform goals and sense of professional identity is at odds with the leadership, the success and sustainability of reforms may be at risk. To better understand this group of criminal justice professionals and their power to influence system reforms, we set out to learn what motivates state prosecutors to do their work. Using original interview data from more than 260 prosecutors in nine different offices, we identify four principal career motivations for working state prosecutors: (1) reinforcing one’s core absolutist identity, (2) gaining trial skills...

This essay begins with the observation that the American culture industry is nearly incapable of presenting state prosecutors in a positive light. Through readings of three apparent exceptions to this rule, the essay argues that prosecutors can only be heroically and positively conceived on screen when they abandon their traditional association with law and seek to do justice beyond the laws. To the extent that prosecutors can be seen as a proxy for the image of the ideal of legal justice itself, this essay arguesthat the imagining of prosecutorial justice in Hollywood shows that law has lost its once-assumed connection with justice.