Вісім з половиною

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вісім з половиною
Otto e mezzo
ЖанрДрама
РежисерФедеріко Фелліні
ПродюсерАнджело Ріццолі
СценаристФедеріко Фелліні,
Тулліо Пінеллі,
Брунделло Ронді,
Енніо Флайано
У головних
ролях		Марчелло Мастроянні
Клаудія Кардинале
Сандра Міло
Анук Еме
ОператорДжані ді Венанцо
КомпозиторНіно Рота,
Лео Ферре
МонтажЛео Катоццо
ХудожникП'єро Герарді
КінокомпаніяCineriz
Дистриб'юторColumbia Франція Франція,
Embassy США США
Тривалість138 хв.
Моваіталійська
КраїнаІталія Італія
Франція Франція
Рік1963
Дата виходу14 лютого 1963 (Італія)
Касові збори729 172 439 лір
IMDbID 0056801
CMNS: Вісім з половиною у Вікісховищі

«Вісім з половиною» (або «8½») — фільм Федеріко Фелліні, що вважається одним із найкращих фільмів в історії кіно[1]. На 18 вересня 2018 року фільм займав 245-у позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb.

Назва фільму пояснюється тим, що він був десятою стрічкою режисера, однак три з попередніх картин Фелліні не вважав повноцінними: два були короткометражні, а ще один знятий у співпраці з іншим режисером.

Головним героєм фільму є режисер Ґвідо Ансельмі, який після вдалого фільму переживає творчу кризу. Протягом сюжету він намагається зняти новий фільм, що задовольнив би всіх його глядачів. У фільмі присутні деякі автобіографічні моменти з життя Фелліні. Особливість фільму полягає у тому, що у ньому Фелліні поєднує реальність та фантазію режисера настільки, що іноді неможливо відрізнити одне від іншого.

Сюжет

[ред. | ред. код]
Марчелло Мастроянні в ролі Ґвідо Ансельмі

Ґвідо Ансельмі, відомий італійський кінорежисер, перебуває у творчій кризі. Через творчі й сімейні труднощі Ґвідо лікується на курорті з мінеральними водами. Він наймає відомого критика Дом'є, який каже, що сценарію наступного фільму бракує зв'язності, якоїсь центральної ідеї. Режисер зустрічає дівчину Глорію, дочку свого знайомого, та вирішує, що героїня його фільму повинна бути такою ж: освіченою, сміливою та невимушеною.

До Ґвідо приїжджає балакуча манірна коханка на ім'я Карла, але Ґвідо відселяє її в окремий готель. Виробнича група фільму, «троє старих», поселяється поруч заради невдалої спроби повернути його до роботи над фільмом. Режисер намагається уникати їх та ігнорує їхні ідеї: кого взяти на яку роль, як оформити декорації тощо.

Критик Дом'є знайомить Ґвідо з кардиналом, оскільки головний герой фільму католик і за сюжетом спілкується з кардиналом. Режисер зізнається кардиналові, що він нещасливий, але не отримує задовільної відповіді, що йому робити. Розмова з кардиналом перемежовується зі спогадами режисера про його дитинство в католицькій школі з суворими порядками.

Ґвідо запрошує свою дружину Луїзу та її друзів приєднатися до нього на курорті. Вони танцюють, але Ґвідо більше часу проводить із продюсерською групою. Ґвідо зізнається найкращій подрузі своєї дружини Розеллі, що хотів зняти чесний фільм, але йому важко сказати щось чесне. Різні жінки, з яких він списав персонажів фільму, невдоволені тим, як Ґвідо бачить їх.

У мареннях Ґвідо потрапляє до фантастичного світу, де він панує над гаремом жінок зі свого життя, але проігнорована ним танцівниця починає заколот. Жінки з гарему викривають різні негативні якості Ґвідо, розповідаючи йому неприємну правду про нього самого та його сексуальне життя.

Уявляючи презентацію фільму, Ґвідо уявляє як присутні на прем'єрі люди вимагають від нього якоїсь сенсаційної заяви, а йому нема чого сказати. Коли Луїза бачить, як Ґвідо представляє її у фільмі, вона заявляє, що їхньому шлюбові кінець. Ідеальна жінка Ґвідо з'являється в образі актриси на ім'я Клаудія. Ґвідо пояснює, що його фільм про втомленого чоловіка, який знаходить порятунок в цій ідеальній жінці. Клаудія робить висновок, що головний герой ніколи по-справжньому нікого не любив.

Розчарований, Ґвідо скасовує фільм, хоча величезні декорації вже збудовано. Продюсер і знімальна команда попри те влаштовують пресову конференцію. Ґвідо намагається втекти від журналістів, які глузують з нього, і зрештою уявляє, що стріляє собі в голову. Дом'є каже йому, що Ґвідо вчинив правильно, скасувавши фільм.

Ґвідо розуміє, що намагався вирішити свою особисту плутанину в житті, створивши фільм. Він вважав, що зробить цим глядачів кращими, але повинен зробити кращим самого себе. Він просить Луїзу допомогти в цьому. Карла каже, що зрозуміла, що він хотів сказати: Ґвідо не може обійтися без інших людей у реальному житті, якими б вони не були. Чоловіки та жінки, з якими режисер зустрічався досі, оточують його, тримаючись за руки та біжать по колу, а Ґвідо та Луїза приєднуються до них біля декорацій.

У ролях

[ред. | ред. код]

Сприйняття

[ред. | ред. код]

На вебсайті-агрегаторі відгуків Rotten Tomatoes «8½» має 98 % схвальних відгуків із середнім балом 8,50/10. Консенсус критиків стверджує: «Винахідливий, спонукальний до роздумів і смішний, „8½“ представляє, можливо, вершину багатьох видатних досягнень Федеріко Фелліні в кіно»[2]. На Metacritic фільм отримав середньозважену оцінку 91 зі 100, що вказує на «загальне визнання»[3].

На думку Роджера Еберта, «Фільм — це портрет людини, яка відчайдушно намагається поєднати воєдино плотську та духовну сторони своєї природи; коханка і дружина, мистецтво та комерція. Час від часу йому з'являється муза: спокуслива, спокійна, усміхнена жінка-мрія. Вона пропонує йому спокусливу можливість, що все буде вибачено, і все буде добре. Але вона невловима й ефірна, а продюсер тим часом впадає у відчай». Фільм розвивається як серія зустрічей Ґвідо з власною совістю, від якої він намагається втекти, але це повсякчас не вдається. І все це відбувається серед набору характерних для Фелліні декорацій та ситуації. «За іронією долі, фільм Фелліні про мистецьке банкрутство здається багатшим на винаходи, ніж будь-що інше»[4].

Майкл Ньютон у огляді для «The Guardian» писав: «Зрештою, „8½“ — це комедія провини, життя, розшарованого неправдою. У подвійному сенсі Ґвідо живе, порушуючи договір. Він компромісує угоду, яку уклав зі своїми продюсерами, заявляючи, що має фільм у руках, хоча насправді нічого не має; і, що ще похмуріше, він підриває обітницю, яку дав своїй дружині, своїм романом з іншою жінкою». Подібно до Чарльза Дікенса, Федеріко Фелліні надихався популярною культурою, особливо коміксами. Його фільми більше намальовані, ніж написані. Фелліні при цьому не виступає суддею своїх персонажів, він м'який щодо вигнанців, жертв життя, котрі приваблюють його, тому «Його кіно належить ярмарковій площі, а не музеєві»[5].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 листопада 2007. Процитовано 10 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ 8 1/2 - Rotten Tomatoes. www.rottentomatoes.com (англ.). 25 червня 1963. Процитовано 1 жовтня 2023.
  3. ↑ 8½. www.metacritic.com (англ.). Процитовано 1 жовтня 2023.
  4. ↑ Ebert, Roger. 8 1/2 movie review & film summary (1963) | Roger Ebert. Roger Ebert (англ.). Процитовано 1 жовтня 2023.
  5. ↑ Newton, Michael (15 травня 2015). Fellini’s 8½ – a masterpiece by cinema’s ultimate dreamer. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 1 жовтня 2023.
  6. ↑ Фільм фелліні «Вісім з половиною на Каннському кінофестивалі» [Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine.] оновлено 18.03.2011

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вісім_з_половиною&oldid=42468456