НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. Ю. КРИМСЬКОГО ÑÕ I ÄÍÈÉ ÑÂI Ò 2–3.2013 Заснований у 1927 р. Припинений у 1931 р. Відновлений у 1993 р. Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ КИЇВ 013 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ Головний редактор: д. і. н., ст. н. с. Отрощенко І. В. Айбабін О. І. (Сімферополь), д. i. н., ст. н. с. Байкара Т. (Стамбул, Туреччина), доктор філософії, проф. Блесинг У. (Лейден, Нідерланди), доктор філософії Богомолов О. В. (Київ), к. ф. н., ст. н. с. Бондаренко І. П. (Київ), д. ф. н., проф. Бубенок О. Б. (Київ), д. i. н., ст. н. с., заст. гол. ред. Вовін О. В. (Маноа, США), к. ф. н., проф. Гаркавець О. М. (Алмати, Казахстан), д. ф. н., проф. Ґюльсевин Ґ. (Ізмір, Туреччина), доктор філософії, проф. Дрига І. М. (Київ), к. ф. н., ст. н. с. Емірова А. М. (Сімферополь), д. ф. н., проф. Йогансон Є. (Упсала, Швеція), доктор філософії, проф. Зінько В. М. (Сімферополь), д. i. н. Івакін Г. Ю. (Київ), д. i. н., чл.-к. НАНУ Кіктенко В. О. (Київ), к. і. н., ст. н. с. Кочубей Ю. М. (Київ), к. ф. н., ст. н. с. Мавріна О. С. (Київ), к. і. н., ст. н. с. Нгуєн Куанг Тхуан (Ханой, В’єтнам), д. е. н., проф. Ольмез М. (Анкара, Туреччина), доктор філософії, проф. Онищенко О. С. (Київ), ак. НАНУ Радівілов Д. А. (Київ), к. і. н., ст. н. с. Рибалкін В. С. (Київ), д. ф. н., проф. Рубель В. А. (Київ), д. i. н., проф. Серебряний С. Д. (Москва, Росія), д. філос. н. Смолій В. А. (Київ), ак. НАНУ Сохань П. С. (Київ), д. i. н., чл.-к. НАНУ Сунь Юе (Пекін, КНР), проф. Тищенко К. М. (Київ), д. ф. н., проф. Хамрай О. О. (Київ), д. ф. н., ст. н. с., заст. гол. ред. Черніков І. Ф. (Київ), д. і. н., проф. Яценко Б. П. (Київ), д. геогр. н., проф. Завідувач видавничо-інформаційним відділом Ігор Мялковський Літературний редактор Надія Овчарук Коректор Ярослава Нагірняк Комп’ютерний набір Алли Амірової, Юлії Дудки Комп’ютерний дизайн та макетування Ярослави Ленго Обкладинка Олександра Литвина Адреса редакції: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4, к. 215 Телефони: головний редактор: (044) 278-76-52, редакція: (044) 279-99-71 E-mail: shidnyj.svit@gmail.com Редакція не завжди поділяє позицію авторів. При передруку посилання на “Східний світ” обов’язкове. Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, протокол № 4 від 24.09.13 1-ша сторінка обкладинки: Мечеть Омейядів в Дамаску (VII–VIII ст.). 4-та сторінка обкладинки: “Лис видає дочку заміж”. Фрагмент китайської народної картини. Свідоцтво про державну реєстрацію серія КВ № 15802-4274 ПР від 28.09.2009 р. ISSN 1608-0599 © Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, 2013 ЗМІСТ АРАБСЬКЕ ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ В. М. БЕЙЛІСА (до 90-річчя від дня народження) Ас т ян Г. С. Талантливый востоковед из Луганска ....................................................................... 5 Маркарян С. А. Сочинение Халифы ал-Усфури “Тарих” в переводе В. М. Бейлиса и его значение для изучения арабо-хазарских войн ........................ 8 Саидов З. А. Об одном из адресатов Мас‘уда ибн Намдара ........................................................... 16 Сбродов О. О. Перспективи дослідження архіву В. М. Бейліса .................................................... 19 ІСТОРІЯ Бубенок О. Б. Календарный цикл в погребально-поминальной обрядности древних тюрок .... 23 Кузьминов П. А. Д. С. Кодзоков: общественный деятель, чиновник и реформатор ................... 28 Мавріна О. С. Бейський рід Мансур (Мансурських) у Криму в ХІХ – на початку ХХ століття ................................................................................... 36 Пилипчук Я. В. Дашт-і Кипчак на перехресті торгових шляхів ................................................... 55 Соегов М. Туркменский полк, расформированный в 1917 году в Киеве. (В связи со столетием начала Первой мировой войны)............................................................. 64 Хаутала Р. Католические миссионеры в империи монголов (XIII–XIV вв.) ............................... 74 ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІОГРАФІЯ Зуб (Руденко) Н. М. Київські освітяни та російське просвітництво на Кавказі в ХІХ ст. .......... 81 Рябченко Н. П. Востоковедная тематика на страницах журнала “Россия и АТР” ...................... 87 Урсу Д. П., Музичко О. Є. Етапи та особливості розвитку сходознавства в Одесі у середині ХІХ–ХХ століттях ........................................................................................ 92 МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ Сівков І. В. Соматизми в різносистемних мовах: семантико-дериваційний, номінаційний та етимологічний аспекти (на матеріалі арабської мови, мови іврит, англійської, української та російської мов) .......................................................... 119 Трубіцина О. С. Мовні засоби реалізації сугестії в китаємовній масовій комунікації (на прикладі інтерв’ю Ху Цзіньтао іноземним ЗМІ) ............................................................... 126 САКРАЛЬНІ ТЕКСТИ СХОДУ Вертієнко Г. В. Ритуальний сон у контексті скіфського щорічного свята ................................. 132 Дрига І. М. Конфесійна термінологія в караманлійських текстах .............................................. 143 Капранов С. В. Генезис сакрального простору в міфології сінто ............................................... 152 СУЧАСНИЙ СХІД Кіктенко В. О. Конфуціанство та/або комунізм: перспективи політичного розвитку Китаю ... 160 Dinh Quang Hai. The real situation of worker’s cultural and mental life in export processing and industrial zones in Vietnamese and Taiwanese companies in Binh Duong provinces in present-day Vietnam ........................................................................ 172 Nguyen Quang Thuan, Tran Thi Thu Huyen. Clean development mechanism (CDM) and legal framework in Vietnam ................................................................... 179 ХРОНІКА Габелко О. Л., Зелінський А. Л. Російсько-український науковий симпозіум “Еллінізм: географічні кордони, хронологічні рамки, сутнісний зміст” (Москва, РДГУ, 21–22 грудня 2012 р.) ...................................................................................... 189 Капранов С. В. Міжнародний семінар “Святі місця: космологічна сила і проблеми довкілля” (Аллахабад, Індія, 5–7 лютого 2013 р.) ................................................ 195 Нємченко І. В. Х читання пам’яті Петра Йосиповича Каришковського (Одеса, ОНУ імені І. І. Мечникова, 11–12 березня 2013 р.) ..................................................... 199 Саїдов З. А. Міжнародна наукова конференція, присвячена 90-річчю від дня народження доктора історичних наук, професора Вольфа Мендельовича Бейліса (1923–2001) ......................................................... 201 Бубенок О. Б., Хамрай О. О. Світлої пам’яті Валерія Анатолійовича Бушакова ...................... 203 Summaries ......................................................................................................................................... 210 Наші автори .................................................................................................................................... 226 TABLE OF CONTENTS ARABIC SOURCE STUDIES IN SCIENTIFIC LEGACY OF W. M. BEILIS (to the 90th anniversary) G. Asatrian. lented orientalist from Luhansk ..................................................................................... 5 S. Markarian. Composition “Tharikh” by Calipha al-Usfuri in translation of W. Beilis and its value for the study of Arab-Khazar wars ....................................................... 8 Z. Saidov. On one of the addressees of Mas‘ud ibn Namdar ............................................................... 16 O. Sbrodov. Perspective of research on the archive of Wolf Beilis ..................................................... 19 HISTORY O. Bubenok. Calendar cycle in the funeral and burial customs of the Ancient Turks ..................... 23 P. Kuzminov. D. Kodzokov: the public figure, the official and the reformer ..................................... 28 O. Mavrina. Bey family Mansour (Mansoursky) in ХІХ – early XX century in Crimea ............................................................................................ 36 Ya. Pylypchuk. Dasht-i Qipchaq at the crossroads of trade routes ....................................................... 55 M. Soyegov. Turkmen regiment, disbanded in 1917 in Kiev (In connection with the centenary of the First World War) ............................................................ 64 R. Hautala. Catholic missionaries in the Mongol empire (13th–14th centuries) ................................... 74 SOURCE STUDY AND HISTORIOGRAPHY N. Zub (Rudenko). Kyiv educators and the Russian education in Caucasus in the 19th century ......... 81 N. Ryabchenko. Themes of Oriental Studies in the journal “Russia and the Pacific” ......................... 87 D. Ursu, O. Muzychko. The periods and peculiarities of development of Oriental Studies in Odessa at the middle ХІХ–ХХ centuries .................................................... 92 LANGUAGES AND LITERATURES I. Sivkov. The somatic lexis in the multisystem languages: the semantic-derivational, nomination and etymologic aspects (based on the material of Arabic, Hebrew, English, Ukrainian and Russian) ............................... 119 O. Trubitsyna. Language means of suggestion in the Chinese mass media communication (on the example of Hu Jintao’s interviews to foreign journalists) ................................................ 126 SACRAL TEXTS OF THE EAST H. Vertiyenko. Ritual sleep in the context of Scythian annual festival .............................................. 132 I. Dryga. Confessional terminology in Karamanli texts .................................................................... 143 S. Kapranov. The genesis of the sacred space in Shinto mythology ................................................. 152 MODERN EAST V. Kiktenko. Confucianism and/or communism: Сhina’s prospects of political development .......... 160 Dinh Quang Hai. The real situation of worker’s cultural and mental life in export processing and industrial zones in Vietnamese and Taiwanese companies in Binh Duong provinces in present-day Vietnam ........................................................................ 172 Nguyen Quang Thuan, Tran Thi Thu Huyen. Clean development mechanism (CDM) and legal framework in Vietnam ................................................................... 179 CHRONICLE O. Gabelko, A. Zelinsky. The Russian-Ukrainian scientific symposium “Hellenism: geographical borders, chronological framework, the intrinsic content” (Moscow, Russian State University for the Humanities, December 21–22, 2012) ...................... 189 S. Kapranov. International seminar on “Sacred places: cosmological power and environmental issues” (Allahabad, India, February 5–7, 2013) ............................................ 195 I. Nemchenko. Х Readings in memory of P. Karishkovsky (Odessa, Odessa National I. I. Mechnikov University, March 11–12, 2013) ............................... 199 Z. Saidov. International scientific conference dedicated to the 90th anniversary of Doctor of History, professor W. Beilis (1923–2001) .................................................................................................. 201 O. Bubenok, О. Khamrai. Of blessed memory of Valeriy Bushakov ................................................ 203 Summaries ......................................................................................................................................... 210 Our authors ........................................................................................................................................ 226 Р. Хаутала КАТОЛИЧЕСКИЕ МИССИОНЕРЫ В ИМПЕРИИ МОНГОЛОВ (XIII–XI ВВ.) П ричины исламизации кочевников западных регионов средневековой Монгольской империи являются актуальнейшим объектом изучения восточных и западных историков. Превалирует убеждение, что обращение кочевников в ислам было предопределено некими социально-экономическими причинами, не оставлявшими места личным религиозным симпатиям кочевников. В отношении территорий улуса Хулагуидов наиболее естественным объяснением исламизации представляется постепенное идеологическое сближение между монгольской администрацией и завоеванным населением Персии. Также и исследователи истории Золотой Орды реконструируют неизбежные и логичные процессы “аккультурации” степных правителей со стороны мусульманской торговой элиты [Егоров 1985, 39, 42; Васильев 2007, 3–4, 16, 65; Варваровский 2008, 65; Dashdondog 2011, 196; Krawulsky 2011, 8–10, 39, 50, 63, 65–66, 91]. Обращение кочевников, таким образом, представляется следствием коллективного признания насущных политических или экономических выгод, достижению которых способствовало кардинальное изменение религиозной ориентации монгольских правителей [Jackson 2005a, 253]. Английский исследователь Чарльз Мелвилл, в свою очередь, представил альтернативный подход к решению проблемы, разработанный впоследствии рядом западных историков. Эти исследования поставили под сомнение культурную или экономическую неизбежность обращения монголов в ислам путем демонстрации постепенной исламизации рядовых кочевников и средних слоев монгольской аристократии в период, значительно опережающий консолидацию ислама в западных регионах империи монголов [Melville 1990; Pfeiffer 2006, 389; Amitai 2007, ch. VII, 36–37]. Результаты этих исследований позволяют предположить, что конфессиональный выбор кочевников не обязательно был обусловлен определенными социальными причинами, а вполне мог быть следствием их личных религиозных симпатий [DeWeese 2009, 121–124]. Можно предположить, что исламизация кочевников не была обусловлена только политическими интересами их правящей элиты, а была также и результатом активности мусульманских проповедников, прозелитическая деятельность которых среди менее высокопоставленных кочевников оказалась более эффективной в сравнении с миссионерством представителей других мировых религий. Обращение монголов в ислам, таким образом, не должно рассматриваться изначально предопределенным явлением. Например, недавнее исследование Владимира Костюкова указывает на необходимость более глубокого анализа деятельности буддистских проповедников в Золотой Орде в период правления хана Узбека [Костюков 2009]. Латинские источники, со своей стороны, являются ценнейшим свидетельством устойчивого влияния несторианства в западных регионах империи, успешно конкурировавшего с нарастающей исламизацией кочевников [Аннинский 1940, 92, 110; Richard 1998, 106, 175]. 74 Східний світ, 2013, № 2–3 атолические миссионеры в империи монголов (XIII–XIV вв.) Данная статья, в свою очередь, посвящена рассмотрению католического апостолата в империи монголов, логично вписывавшегося в общее соревнование мировых религий в обращении кочевников. В статье рассматриваются два центральных аспекта латинского миссионерства, касающихся информации о масштабах распространения католического апостолата на Востоке и методах проповедования Евангелия среди кочевников. П рсп ктива обращения кочевников в христианство согласно латинским источникам Впервые идея крещения монголов появляется в связи с распространением в Европе сообщений об утверждаемом крещении хана Гуюка (1248), посланных монгольским нойоном Ильчигидаем и армянским коннетаблем Сембатом королю Франции Людовику IX [Monumenta Franciscana 1858, 428; Matthaeus Parisiensis 1872–1873, vol. III, 80, 87; Richard 2005, 160–170]. Надежда на скорейшее обращение кочевников подкрепилась известием о крещении принца Золотой Орды Сартака (1254) вместе с несколькими тысячами его подданных [Acta Innocentii… 1960–1966, 185–188; Melloni 1990, 288–289]. Это известие стимулировало организацию обширной проповеднической деятельности мендикантских орденов на Востоке, основавших сеть католических монастырей на монгольских территориях в течение второй половины XIII века. Дальнейшее политическое сближение Западной Европы и улуса Хулагуидов на основе попыток заключения антимусульманского союза неизменно сопровождалось новыми известиями о крещении ханов. Обращение Абага-хана в греческое православие (1265) и дальнейшее католическое крещение его послов в рамках II Лионского собора (1274) отображались в латинских источниках как божественное предзнаменование коллективного причащения монголов к римской церкви [Acta Urbani IV… 1953, 71–72; Soranzo 1930, 222; Roberg 1973, 298–301]. Последующая делегация Абак-хана (1277) способствовала появлению уверенности папской курии в неминуемом крещении монголов Китая [Annales Ecclesiastici… 1644–1656, vol. XIV, a. 1278, §§ 17–22]. Не меньший энтузиазм вызвали и известия о приходе к власти Аргун-хана (1284), укрепившие надежду не только на крещение монголов, но и на возможное освобождение Святой Земли при поддержке новообращенных [Salimbene di Adam 2002, 939]. Общие ожидания крещения кочевников отображены в нескольких трактатах каталонского миссионера Раймунда Луллия, который представлял монголов первозданными язычниками, чистосердечно жаждущими познания Истинного Бога [DeWeese 1978– 1979, 69–70; Tolan 2002, 266]. Однако его оценка кардинально изменилась параллельно с приростом обращения монголов в ислам, засвидетельствованного в последние годы правления Аргун-хана [Pfeiffer 2006, 389]. Начиная с конца 80-х гг. XIII в. Луллий проявляет очевидные опасения в связи с потенциальной угрозой исламизации монголов и призывает папскую курию к незамедлительной интенсификации апостолата среди кочевников [Golubovich 1906–1927, vol. I, 373; Hillgarth 1971, 12, 150–151; DeWeese 1994, 66; Jackson 2005b, 175]. Опасения Луллия подтверждались и доминиканцем Рикольдо да Монтекроче, имевшим “несчастье” лично засвидетельствовать триумф ислама среди ближневосточных монголов [R hricht 1884, 266; Ricoldo da Montecroce 1967]. Также и францисканцы поставляли неутешительные известия из Золотой Орды, начиная с первого документального свидетельства (1287) основания католических монастырей в Крыму [Golubovich 1906–1927, vol. II, 443–444]. Последующие отчеты о развитии францисканского миссионерства неизменно сопровождались указаниями на ощутимое усиление мусульманского влияния в Золотой Орде [Moule 1923, 108–112; Van den Wyngaert 1929, 501–506; Аннинский 1940, 92, 110]; и уже в начале 20-х гг. XIV в. доминиканец Гийом де Адам представлял Золотую Орду мусульманским государством, тогда как венецианец Марино Санудо Торселло оценивал целесообразность организации Крестового похода против Узбек-хана [William of Adam 2012, 46–49; Marino Sanudo Torsello 2011, 22, 65–66]. Східний світ, 2013, № 2–3 75 Р. Хаутала Однако отчеты миссионеров не были лишены и оптимизма, подкрепляемого свидетельствами выражения личных симпатий ханов по отношению к мендикантам. Францисканцы отмечают решающую поддержку хана Ногая (1287) в конфликте миссионеров с мусульманскими резидентами крымского города Солхата [Golubovich 1906–1927, vol. II, 443–445]. Миссионерские отчеты также содержат указания на принятие католичества Токта-ханом (1308), несмотря на многочисленные, но не менее противоречивые свидетельства арабских источников о симпатиях правителя Золотой Орды по отношению к шаманизму или буддизму [Тизенгаузен 1884, 174, 196, 202, 206, 274, 277, 424, 437, 486, 514; Golubovich 1906–1927, vol. III, 122, 170–177]. Противоречивые оценки среди современных историков вызвало свидетельство францисканцев о крещении и захоронении некоего хана Coktoganus на кладбище францисканского монастыря Иоанна Евангелиста, рядом с Сараем. Несмотря на наличие определенных предпосылок для сопоставления его имени с Токта-ханом, наиболее вероятной представляется версия Алексея Малышева, который склонен идентифицировать Coktoganus с братом Токты, Кутуганом [Analecta Franciscana… 1906, 557; DeWeese 1994, 99; Jackson 2005b, 272–273; Малышев 2006, 185]. Францисканская документация засвидетельствовала и благосклонное отношение Узбек-хана, происламские симпатии которого не препятствовали предоставлению официальной протекции католическому миссионерству (1314), усиленной последующим крещением родственника хана (1322), фигурирующего в папских поздравительных письмах под именем Abuscan [Acta Joannis XXII… 1966, 53, 56]. Дружественные сношения Римской курии с ханом не прерывались в течение всего правления Узбек-хана и в немалой степени способствовали расширению миссионерской деятельности в восточных регионах Золотой Орды и на территории Чагатайского улуса [Bullarium Ordinis FF. Praedicatorum 1730, 187; Van den Wyngaert 1929, 527; Аннинский 1940, 92, 110; vol. III, 43–44; Acta Joannis XXII… 1966, 74]. то католического проповедования среди кочевников Наибольший интерес вызывают вопросы, каким образом латинские миссионеры представляли католическую доктрину и как они убеждали кочевников в ее превосходстве в сравнении с другими религиями. К сожалению, сохранившиеся тексты прямой речи проповедников не позволяют дать исчерпывающий ответ на эти вопросы. В случае Вильгельма де Рубрук указание на неизбежность божественного наказания язычников никак не способствовало приближению хана Бату к христианской вере. Приведенное им описание религиозного диспута в присутствии Мункэ-хана создает впечатление, что мендиканты скорее были подготовлены к столкновению с конкурирующими мировыми религиями, чем к проповедованию Евангелия среди кочевников [Guglielmo di Rubruk 2011, 96–97, 249–251]. Доминиканец Рикольдо да Монтекроче и францисканец Паскалий да Витториа указывают на интенсивное цитирование Библии. Однако они не уточняют, какое построение имели их проповеди [Ricoldo da Montecroce 1967; Van den Wyngaert 1929, 501–506]. Западные пособия по проповедованию могли бы дать более содержательную информацию. Однако и в данном случае попытки ответить на поставленные вопросы значительно затрудняются. Эти затруднения вызваны отсутствием более или мене адекватного пособия по миссионерству среди кочевников. По словам французского исследователя Жана Ришара, миссионеры на Востоке были вынуждены довольствоваться пособиями по апостолату в среде католиков, а не язычников [Richard 1983, 259, 266]. Проповеди мендикантов сводились к неизменному цитированию Библии, полезному, по мнению Фомы Аквинского, для доктринальных наставлений католиков, но малоэффективному в среде “неверных”, не признававших абсолютного авторитета Святого Писания [Daniel 1975, 10]. С другой стороны, т. н. “Миссионерская Книга” из Куманского Кодекса, составленного францисканцами на территории Золотой Орды в 30-х годах 76 Східний світ, 2013, № 2–3 атолические миссионеры в империи монголов (XIII–XIV вв.) XIV столетия, предоставляет ценнейшую информацию о попытках миссионеров приспособиться к местным условиям апостолата. Францисканцы Золотой Орды использовали языческую лексику и фольклорный материал кипчаков как для более понятного представления центральных концепций католической доктрины, так и для демонстрации несовершенства языческих верований [Codex Cumanicus; Стоянов 2003, 484, 493]. Дополнительную информацию предоставляют трактаты теоретиков миссионерства. Целесообразность использования их работ, в свою очередь, часто оказывается не вполне обоснованной. pus majus (Большое сочинение) Роджера Бэкона является одним из наиболее изученных средневековых трактатов отчасти благодаря содержащемуся в нем рассмотрению методов проповедования Евангелия монголам. С другой стороны, как популярность его работы во францисканских кругах, так и ее влияние на развитие восточного апостолата вызывают обоснованные сомнения [Roger Bacon 1897–1900, vol. III, 373–374; Daniel 1975, 66; Vose 2009, 29–30]. Влияние работ Раймунда Луллия, напротив, не ставится под сомнение. Однако и в этом случае следует отметить, что трактаты Луллия были, по большей части, посвящены апостолату среди мусульман. Единственная работа Луллия, рассматривавшая проповедование среди монголов (Liber Tartari et Christiani), выказывает его очевидную некомпетентность в вопросе [Daniel 1975, 70–71; Schmieder 2000, 278–279; Vose 2009, 33]. Повсеместное использование работ Фомы Аквинского католическими проповедниками внутри Европы не вызывает никакого сомнения. С другой стороны, применение его трактатов к условиям восточного апостолата обычно игнорируется. Безусловно, его Summa contra entiles (Сумма против язычников) не затрагивает напрямую вопрос проповедования в среде кочевников. Однако Фома Аквинский кажется наиболее приближенным к проблеме проповедования в среде язычников. Доминиканский теолог указывает на необходимость прибегать к рациональной аргументации для обращения язычников, не имевших обыденного для католиков и мусульман понятия о существовании единого Бога. К тому же Фома Аквинский представляет наиболее обширное теоретическое обоснование существования общечеловеческих процессов мышления с врожденным стремлением к познанию Бога [Hertsen 1995, 30–31; McInerny 1995, 208– 210; Thompson 2002, 28]. Описание миссионерской деятельности Рикольдо да Монтекроче на Ближнем Востоке предоставляет возможность оценить степень влияния работы Фомы Аквинского на развитие восточного миссионерства [Ricoldo da Montecroce 1967]. С другой стороны, трактат Фомы Аквинского кажется слишком теоретичным и значительно отдаленным от практической деятельности миссионеров [Vose 2009, 51–52]. Для ответа на заданные вопросы следует прибегнуть к использованию альтернативного типа источников. Папские послания монгольским правителям обычно рассматриваются в качестве формальных документов, утверждающих универсальное превосходство Святого Престола [Melloni 1990, 157–159]. Однако более подробный анализ их содержания выявляет возможность использования папских писем в качестве ценнейшего источника по деталям восточного миссионерства. В первую очередь следует отметить, что первые папские послания ханам имели прямое влияние на теоретическое творчество Фомы Аквинского [Acta Innocentii… 1960– 1966, 31–32; Epistolae saeculi XIII… 1982, 72–73; Muldoon 2010, 59–60]. Далее, анализ писем дает представление о миссионерской стратегии, направленной на изначальное крещение монгольских правителей, которое должно было способствовать дальнейшему коллективному обращению кочевников [Richard 1983, 259; Jackson 2005b, 263]. Папы прибегали к различным типам убеждения ханов, включая и подчеркивание возможных политических выгод. Исследователи франко-монгольских дипломатических связей склонны недооценивать содержание ответов пап на предложение ильханов о создании антимусульманского альянса. Наиболее распространенным является указание на отсутствие политического дискурса в папских посланиях [Ryan 1981]. Однако папские послания содержат требование крещения ханов в обмен на будущее заключение Східний світ, 2013, № 2–3 77 Р. Хаутала альянса, указывая на использование дипломатических переговоров в качестве особого инструмента миссионерства [Annales Ecclesiastici… 1644–1656, vol. XIV, a. 1278, §§ 17– 22; Golubovich 1906–1927, vol. IV, 227–228; Soranzo 1930, 231, 441; Acta romanorum pontificum… 1954, 127–129]. Особое внимание должно быть уделено неизменной структуре папских посланий ханам, представляющих собой детально аргументированную проповедь о необходимости обращения в католичество. Уже с первых посланий хану Гуюку и в течение следующего столетия папы неизменно начинают свои послания описанием несовершенства человеческой натуры, взывая к врожденному рациональному стремлению ханов к познанию Всевышнего. Далее следует известие о возможности спасения, состоящего в причащении к истинной вере и в необходимом крещении. Всякий раз папа заканчивает послание подчеркиванием личных полномочий в определении истинного пути спасения в силу власти, унаследованной от Христа [Annales Ecclesiastici… 1644–1656, vol. XIV, a. 1278, §§ 17–22; vol. XV, a. 1329, § 97; Acta Urbani IV… 1953, 31–32, 119–120, 185–188; Acta romanorum pontificum… 1954, 125–129, 154–155, 158–160, 187–189; Acta Joannis XXII… 1966, 256; Epistolae saeculi XIII… 1982, 72–73]. Все папские письма доставлялись монгольским правителям миссионерами, и каждое папское послание указывало на предоставление духовных полномочий представителям Святого Престола. На миссионеров возлагалась обязанность вручения писем и устной передачи их содержания в присутствии ханов [Giovanni di Pian di Carpine 1989, 388–389; Vincentius Bellovacensis 1473, Lib. XXXIII, § 46]. Таким образом, мендиканты физически замещали папу и дословно воспроизводили его проповедь на Востоке. Помимо дипломатических обязанностей, миссии папских послов неизменно включали непосредственное участие в развитии восточного апостолата. Папские посланники нередко основывали новые миссионерские пункты в империи монголов, как, например, в случае архиепископа Пекина Джованни да Монтекорвино [Acta romanorum pontificum… 1954, 154–155; Van den Wyngaert 1929, 342–355]. Было бы логично предположить, что папские посланники и их собратья на Востоке использовали рекомендованные Святым Престолом методы проповедования как при встрече с монгольскими правителями, так и в повседневном проповедовании Евангелия среди ординарных кочевников. ИТЕРАТУРА Аннинский С. А. Известия венгерских миссионеров ХIII–ХIV вв. о татарах и Восточной Европе // Исторический Архив. Т. 3. Москва – Ленинград, 1940. Варваровский Ю. Е. Улус Джучи в е годы XI века. Казань, 2008. Васильев Д. В. Ислам в Золотой Орде. Историко археологическое исследование. Астрахань, 2007. Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII– вв. Москва, 1985. Костюков В. П. Буддизм в культуре Золотой Орды // Тюркологический сборник 7 : История и культура тюркских народов России и сопредельных стран. Москва, 2009. Малышев А. Б. Сообщение анонимного минорита о миссионерских пунктах францисканцев в Золотой Орде в XIV в. // Археология Восточно Европейской степи. Вып. 4. Саратов, 2006. Стоянов В. Codex Cumanicus: история изучения // Материалы по истории археологии и этнографии Таврии. Вып. 10. Симферополь, 2003. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов относящихся к истории Золотой Орды. Т. 1. Извлечения из сочинений арабских. Санкт-Петербург, 1884. Acta Innocentii . . (1243–54) e regestis vaticanis aliisque fontibus collegerunt notisque adornarunt // Fontes. Pontificia commissio ad redigendum codicem juris canonici orientalis. Series III. Vol. IV/1 / T. T. Haluscynskyj; M. M. Wojnar (eds.). Romae, 1960–1966. Acta Joannis XXII (1317–1334) e regestis vaticanis aliisque fontibus collegerunt notisque adornarunt // Fontes. Pontificia commissio ad redigendum codicem juris canonici orientalis. Series III. Vol. VII/2 / A. L. T utu (ed.). Romae, 1966. 78 Східний світ, 2013, № 2–3 атолические миссионеры в империи монголов (XIII–XIV вв.) Acta romanorum pontificum ab Innocentio V ad Benedictum XI (1276–1304) // Fontes. Pontificia commissio ad redigendum codicem juris canonici orientalis. Series III. Vol. V/2 / F. Delorme; A. L. T utu (eds.). Romae, 1954. Acta Urbani IV, Clementis IV, Gregorii X (1261–1276) e regestis vaticanis aliisque fontibus collegerunt notisque adornarunt // Fontes. Pontificia commissio ad redigendum codicem juris canonici orientalis. Series III. Vol. V/1 / A. L. T utu (ed.). Romae, 1953. Amitai R. The Mongols in the Islamic Lands: Studies in the History of the Ilkhanate. Aldershot, UK; Burlington, VT, 2007. Analecta Franciscana: sive chronica aliaque varia documenta ad historiam Fratrum minorum spectantia. Vol. IV. Quaracchi, Firenze, 1906. Annales Ecclesiastici ab anno MCXCVIII ubi Card. Baronius desinit / O. Rinaldi (ed.). Roma, 1644–1656. Bullarium Ordinis FF. Praedicatorum. Vol. II. Ab Anno 1281 ad 1430 / T. Ripoll; A. Br mond (eds.). Romae, 1730. Codex Cumanicus / P. B. Golden (ed.) // Carrie: A Full Text Electronic Library. – http://vlib.iue.it/ carrie/texts/carrie_books/paksoy-2/cam2.html Daniel E. R. The Franciscan Concept of Mission in the High Middle Ages. Lexington, 1975. Dashdondog B. The Mongols and the Armenians (1220–1335). Leiden; Boston, MA, 2011. DeWeese D. The Influence of the Mongols on the Religious Consciousness of Thirteenth Century Europe // Mongolian Studies, № 5. Bloomington, IN, 1978–1979. DeWeese D. A. Islamization and Native Religion in the Golden Horde. Baba Tūkles and Conversion to Islam in Historical and Epic Tradition. University Park, PA, 1994. DeWeese D. A. Islamization in the Mongol Empire // The Cambridge History of Inner Asia. The Chinggisid Age. Cambridge, UK; New York, 2009. Epistolae saeculi XIII regestis pontificum romanorum selectae / C. Rodenberg (ed.). München, 1982. Giovanni di Pian di Carpine. Storia dei Mongoli / P. Daffinà; C. Leopardi; M. C. Lungarotti; E. Menestò; L. Petech (eds.). Spoleto, 1989. Golubovich G. Biblioteca bio-bibliografica della Terra santa e dell’Oriente francescano. Quaracchi, Firenze, 1906–1927. Guglielmo di Rubruk. Viaggio in Mongolia (Itinerarium) / P. Chiesa (ed.). Torino, 2011. Hertsen J. A. Aquinas’s Philosophy in Its Historical Setting // The Cambridge Companion to Aquinas. Cambridge, UK; New York, 1995. Hillgarth J. N. Ramon Lull and Lullism in Fourteenth-Century France. Oxford, 1971. Jackson P. Mongols and the Faith of the Conquered // Mongols, Turks, and Others. Eurasian Nomads and the Sedentary World. Leiden; Boston, MA, 2005a. Jackson P. The Mongols and the West, 1221–1410. Harlow, UK, 2005b. Krawulsky D. The Mongol Ilkhans and their Vizier Rashi ad al-Din. Frankfurt am Main, 2011. Marino Sanudo Torsello. Book of the Secrets of the Faithful of the Cross = Liber secretorum fidelium crucis / P. Lock (ed.). Burlington, VT, 2011. Matthaeus Parisiensis. Chronica majora / H. R. Luard (ed.). London, 1872–1873. McInerny R. Ethics // The Cambridge Companion to Aquinas. Cambridge, UK; New York, 1995. Melloni A. Innocenzo IV: La concezione e l’esperienza della Cristianità come Regimen Unius Personae. Genova, 1990. Melville C. Padshah-i Islam: Тhe Conversion of Sultan Mahmud Ghazan Khan // Pembroke Papers. Vol. 1. Cambridge, England, 1990. Monumenta Franciscana. Vol. I. Thomæ de Eccleston Liber de adventu Minorum in Angliam. Adami de Marisco Epistolæ. Prima fundatio Fratrum minorum Londoniæ. Appendix of original documents / J. S. Brewer (ed.). London, 1858. Moule A. C. Textus duarum epistolarum Fr. Minorum Tartarie Aquilonaris an. 1323 // Archivum Franciscanum Historicum, № 16/1–2. Quaracchi, Firenze, 1923. Muldoon J. The Nature of the Infidel: The Anthropology of the Canon Lawyers // Travellers, Intellectuals, and the World beyond Medieval Europe. Farnham, UK; Burlington, VT, 2010. Pfeiffer J. Reflections on a ‘Double Rapprochement’: Conversion to Islam among the Mongol Elite during the Early Ilkhanate // Beyond the Legacy of Genghis Khan. Leiden; Boston, MA, 2006. Richard J. Le discours missionnaire: l’exposition de la foi chrétienne dans les lettres des papes aux Mongols // Prédication et propagande au Moyen Age: Islam, Byzance, Occident: Penn-ParisDumbarton Oaks Colloquia, III, session des 20–25 octobre 1980. Paris, 1983. Східний світ, 2013, № 2–3 79 Р. Хаутала apaut et les missions d’ rient au Moyen Age (XIIIe–X e si cles). RoRichard J. me, 1998. Richard J. Au del de la erse et de l’Arménie. ’ ient latin et la décou erte de l’Asie intérieure. uelques textes inégalement connus aux origines de l’alliance entre Francs et Mo gols Turnhout, Belgium, 2005. Ricoldo da Montecroce. Libellus fratris Ricoldi ad nationes orientales / A. Dondaine. Ricoldiana. Notes sur les uvres de Ricoldo da Montecroce // Archivum Fratrum Praedicatoru Vol. 37. Romae, 1967. Roberg B. Die Tartarem auf dem 2. Konzil von Lyon 1274 // Annuarium historiae conciliorum; internationale Zeitschrift fur Kon iliengeschichtsforschung. Vol. 5. Paderborn, Germania, 1973. Roger Bacon. pus majus / J. H. Bridges (ed.). London, 1897–1900. Röhricht R. Lettres de Ricoldo de Monte-Croce // Archi es de l’ ient latin. Vol. 2. Paris, 1884. Ryan J. D. Nicholas IV and the Evolution of the Eastern Missionary Effort // Archi um Historiae Pontificia Vol. 19. Romae, 1981. Salimbene di Adam. Cronaca / C. S. Nobili (ed.). Roma, 2002. Schmieder F. Tartarus valde sapiens et eruditus in philosophia. La langue des missionnaires en Asie // étranger au Moyen Age: XXXe Congrès de la SHMES, (Gottingen, juin 1999). Paris, 2000. Soranzo G. Il apato l’Europa cristiana e i Tartari. Milano, 1930. Thompson A. From Texts to Preaching: Retrieving the Medieval Sermon as an Event // eacher Sermon and Audience in the Middle Ages. Leiden, the Netherlands, 2002. Tolan J. V. Saracens. Islam in the Medie al European Imagination. New York, 2002. Van den Wyngaert A. Sinica Franciscana. Vol. I. Itinera et relationes fratrum minorum saeculi XIII et XIV. Quaracchi, Firenze, 1929. Vincentius Bellovacensis. Speculum historiale / J. Mentelin (ed.). Strasbourg, 1473. Vose R. ominicans Muslims and Jews in the Medie l rown of Aragon. Cambridge, UK; New York, 2009. William of Adam. How to Defeat the Saracens = Guillelmus Ade. Tractatus quomodo Sarraceni sunt expugnandi / G. Constable; R. Chakravarti; O. R. Constable; T. Kolbaba (eds.). Washington, D.C., 2012. Східний світ, 2013, № 2–3 Summaries Turkmen Cavalry Regiment and the tragic fate of Khan Hajiyev and some others, as well as the manifestations of a mass popular heroism, to show the inhumane nature of wars, large and small, despite the persuasive arguments that sometimes are used to justify them. . оєгов ЛК Т КМЕ СЬК РОЗФОРМОВАНИЙ У РОЦІ В КИЄВІ (У зв’язку зі сторіччям початку Першої світової війни) У 2014 році виповнюється 100 років від дня початку Першої світової війни, яка насправді була соціальною катастрофою планетарного масштабу, розпочатою з вини “великих” держав, і яка охопила так звані “малі народи”. Автор спробував на прикладі історії Туркменського кавалерійського полку і трагічних доль Хана Хаджиєва й деяких інших осіб, а також виявленого масового народного героїзму показати нелюдський характер війн, великих і малих, незважаючи на те, якими переконливими доказами прагнуть іноді їх виправдати. М. Соегов ТУРКМЕНСКИЙ ПОЛК РАСФОРМИРОВАННЫЙ В ГОДУ В КИЕВЕ (В связи со столетием начала Первой мировой войны) В 2014 году исполняется 100 лет со дня начала Первой мировой войны, которая действительно была социальной катастрофой планетарного масштаба, начатой по вине “великих” держав и охватившей так называемые “малые народы”. Автор попытался на примере истории Туркменского кавалерийского полка и трагических судеб Хана Хаджиева и некоторых других лиц, а также проявленного массового народного героизма показать бесчеловечный характер войн, больших и малых, несмотря на то, какими убедительными доводами хотят иногда их оправдать. R. Hautala AT LI MISSI IES I THE M EM IRE ( th – th CE T IES) The present study considers the development of Catholic apostolate in the Mongol Empire in the 13th and 14th centuries as integrated harmoniously into the generic competition of world religions on the nomads’ conversion. This paper reflects the actual state of present research including a description of its two central points that concern both information on the extent of the Catholic apostolate in the East and the methods of Gospel preaching among the nomads. Р. Хаутала КАТОЛИЦЬКІ МІСІОНЕРИ В ІМПЕРІЇ МОНГОЛІВ (ХІІІ–XI ст.) У досліджені розглядається розвиток католицької місіонерської діяльності в імперії монголів у ХІІІ–XIV сторіччях, яка була частиною конфесійної мозаїки Великої Монгольської імперії. Католицтво було одною з конфесій, які змагалися за домінування у наверненні монголів. Стаття враховує новітні досягнення західних та російських досліджень, увага в ній сфокусована на центральних аргументах, що стосуються як інформації про масштаби поширення католицького апостолату на Сході, так і методів проповідування Євангелія серед кочівників. Р. Хаутала КАТОЛИЧЕСКИЕ МИССИОНЕРЫ В ИМПЕРИИ МОНГОЛОВ (XIII–XI вв.) В исследовании рассматривается развитие католической миссионерской деятельности в империи монголов в ХІІІ и XIV веках, гармонично вписывавшейся в общее состязание 216 Східний світ, 2013, № 2–3 Summaries представителей различных мировых религий в обращении монголов. Статья отражает современное состояние западных и русскоязычных исследований, фокусируясь на описании его двух центральных аргументов, касающихся как информации о масштабах распространения католического апостолата на Востоке, так и методов проповедования Евангелия среди кочевников. N. Zub (Rudenko) YI E AT RS THE RUSSI EDUC TION IN C SUS IN THE 19th CENTURY This study discloses and analyses the Russian education, which was mainly expressed by the strengthening influence on spiritual life and the overall Russianization of the education process in the life of Caucasian nations. Also, the attention was paid to personalities of graduates of Kyiv educational institutions, who became the active leaders of spiritual, cultural and educational movement in Caucasus in the nineteenth century. Н. М. Зуб (Руденко) КИЇВСЬКІ ОСВІТЯНИ ТА РОСІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО НА КАВКАЗІ в ХІХ ст. Дослідження розкриває та аналізує російське просвітництво, що виражалося головним чином у посиленні впливу на духовне життя та цілковите зросійщення освітнього процесу у житті народів Кавказу. Також звернена увага на персоналії випускників київських навчальних закладів, що стали активними діячами культурного та освітнього руху краю у ХІХ столітті. Н. Н. Зуб (Руденко) КИЕВСКИЕ ПЕДАГОГИ И РУССКОЕ ПРОСВЕЩЕНИЕ НА КАВКАЗЕ В ХІХ в. Данное исследование раскрывает и анализирует русское просвещение, что выражалось главным образом в усилении влияния на духовную жизнь и русификацию образовательного процесса в жизни народов Кавказа. Также обращено внимание на персоналии выпускников киевских учебных заведений, которые стали активными деятелями культурного и просветительского движения края в ХІХ веке. N. Ryabchenko THEMES OF ORIENT L STUDIES IN THE JO “RUSSI ND THE P IFIC” “Russia and the Pacific” is the oldest Russian Far East Journal on humanitarian problems of Asia-Pacific region. It regularly publishes articles about China, Japan, Korea and other countries of the East. The article introduces to readers themes of Oriental studies of regular contributors and foreign researchers. М. П. Рябченко СХОДОЗНАВЧА ТЕМАТИКА НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ “РОСІЯ Й АТР” “Росія й АТР” – найстаріший на Далекому Сході Росії журнал з гуманітарних проблем Азіатсько-Тихоокеанського регіону. У ньому регулярно друкуються статті про Китай, Японію, Корею та інші країни Сходу. Стаття знайомить читачів з тематикою сходознавчих публікацій постійних авторів журналу та зарубіжних дослідників. Східний світ, 2013, № 2–3 217 АШІ АВТОРИ Асатрян Г. С. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри іраністики факультету сходознавства Єреванського державного університету. Бубенок О. Б. – доктор історичних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу Євразійського степу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Вертієнко Г. В. – кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник відділу Євразійського степу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Габелко О. Л. – доктор історичних наук, професор кафедри історії стародавнього світу Інституту східних культур і античності Російського державного гуманітарного університету. Дінь Куанг Хай – доктор історичних наук, доцент, заступник директора Інституту історії В’єтнамської академії суспільних наук. Дрига І. М. – кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник відділу Євразійського степу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Зелінський А. Л. – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник відділу класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Зуб (Руденко) Н. М. – кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу Євразійського степу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Капранов С. В. – кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Кіктенко В. О. – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Кузьмінов П. А. – доктор історичних наук, професор кафедри історії Росії Соціально-гуманітарного інституту Кабардино-Балкарського державного університету ім. Х. М. Бербекова, м. Нальчик (РФ). Мавріна О. С. – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, вчений секретар Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України; старший науковий співробітник відділу Євразійського степу. Маркарян С. А. – кандидат історичних наук, доцент кафедри іраністики факультету сходознавства Єреванського державного університету. Музичко О. Є. – кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Нгуєн Куанг Тхуан – доктор економічних наук, професор, віце-президент В’єтнамської академії суспільних наук. Нємченко І. В. – кандидат історичних наук, доцент, завідувачка кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Пилипчук Я. В. – кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник відділу Євразійського степу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Рябченко М. П. – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії, археології та етнографії народів Далекого Сходу Далекосхідного відділення РАН (м. Владивосток). Саїдов З. А. – кандидат історичних наук, доцент кафедри європейської та євроатлантичної інтеграції, міжнародних відносин та всесвітньої історії Інституту історії, міжнародних відносин і соціально-політичних наук Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. 226 Східний світ, 2013, № 2–3 Сбродов О. О. – аспірант кафедри європейської та євроатлантичної інтеграції, міжнародних відносин та всесвітньої історії Інституту історії, міжнародних відносин і соціально-політичних наук Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Сівков І. В. – кандидат філологічних наук, асистент кафедри Близького Сходу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соєгов М. – доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник Національного інституту рукописів Академії наук Туркменистану, академік АН Туркменистану. Трубіцина О. С. – аспірант відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Хамрай О. О. – доктор філологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Хаутала Р. – доктор філософії з історії, дослідник гуманітарного факультету Університету Оулу (Фінляндія). Чан Тхі Тху Хюєн – магістр, співробітник Інституту європейських досліджень В’єтнамської академії суспільних наук. Урсу Д. П. – доктор історичних наук, професор, професор кафедри нової і новітньої історії історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Східний світ, 2013, № 2–3 227 ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ АВТОРІВ ЖУРНАЛУ “СХІДНИЙ СВІТ” Журнал “Східний світ” приймає статті українською, російською, англійською мовами, надіслані на адресу: Україна, 01001, Київ, вул. Грушевського, 4, Інститут сходознавства НАН України, редакція журналу “Східний світ”, e-mail: shidnyj.svit.@gmail.com Роздрук або машинопис статей, надрукованих через два інтервали на стандартному білому папері формату А-4, подається в одному примірнику. Матеріали повинні супроводжуватись електронною копією у вигляді документа Microsoft Word for Windows із розширенням . rtf або . doc. Рукописи проходять анонімне рецензування і не повертаються. Обсяг статті не повинен перевищувати 1 д. а. Стаття супроводжується резюме англійською, українською та російською мовами (переклад назви статті, а також прізвища та ініціалів автора обов’язковий). На окремій сторінці наводяться назва статті, повне ім’я, по батькові та прізвище автора, науковий ступінь, вчене звання, посада, назва організації, де він працює, а також контактні адреси, телефони та e-mail. Вимоги до ілюстрацій: 1. Кожний малюнок на звороті має бути підписаний “до статті – назва статті”. 2. Формат растрової ілюстрації – .tif (300 dpi). 3. Формат векторної ілюстрації – .ai, .eps. 4. Усі графічні файли подаються окремо від текстового на окремому носії (CD, floppy). 5. Розмір ілюстрації не повинен перевищувати ширини смуги набору – 145 мм. Вимоги до таблиць: 1. Подаються у текстовому форматі .doc ( .rtf) окремими файлами. 2. Ширина не більше 145 мм. Посилання на літературу наводяться у тексті. У квадратних дужках подається ім’я автора, рік видання (без коми перед ним) і, якщо потрібно, сторінки: [Рибалкін 1993, 66]. Ініціали наводяться після прізвища автора лише у тому випадку, коли у статті є посилання на кількох авторів з однаковим прізвищем. Якщо в одному місці наводяться посилання на кілька праць, вони подаються у хронологічному порядку через крапку з комою. Текстові посилання подаються в кінці статті, перед літературою. Список цитованої літератури, розміщений в алфавітному порядку, подається у кінці статті під назвою ЛІТЕРАТУРА. Він має бути надрукований через два інтервали. Назви цитованих праць оформляються за таким зразком: римський А. Мусульманство та його будучність. Львів, 1904. Калинина Т. М. Днепровско-Донской бассейн в представлениях арабо-персидских географов ІХ–Х вв. // Хазарский альманах. Т. 6. Киев – Харьков, 2007. Пріцак О. Не-“дикі” половці // Східний світ 1995, № 1. Транслітерація іншомовних слів здійснюється латинською графікою з відповідною діакритикою. Власні імена, назви передаються за допомогою літер українського алфавіту з урахуванням традиційних написань. Кожний автор опублікованої статті має право на отримання 1 примірника журналу. Спеціальні відбитки не виготовляються. Підписано до друку 26.09.2013. Формат 84х108/16. Папір офс. Трафаретний друк. Ум. друк. арк. 23,94. Тираж 100 прим. Зам. 380. Надруковано у друкарні ПП Мошак М. І. 32343, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, м. Кам’янець-Подільський, вул. Іоанно-Предтечинська, 2. Тел./факс (03849) 2-72-01 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 867 від 22.03.2002 р. www.drukarnya.com, e-mail: medobory@i.ua