VBC-90
| VBC-90 | |
|---|---|
 | |
| Тип | Бронеавтомобіль |
| Походження |  Франція |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1981—2010 |
| Оператори | Див. Оператори |
| Історія виробництва | |
| Виробник | Renault Véhicules Industriels/Creusot-Loire[en] |
| Виготовлена кількість | 34 одиниці |
| Характеристики ([1]) | |
| Вага | 13,5 т |
| Довжина | 8,135 м (із гарматою) 5,63 м |
| Ширина | 2,50 м |
| Висота | 2,552 м |
| Екіпаж | 3 особи |
| Броня | 6–8 мм |
Головне озброєння | 90-мм нарізна гармата |
Другорядне озброєння | 1× 7,62-мм спарений кулемет 4× димові гранатомети |
| Двигун | 6-циліндровий дизельний двигун Renault MIDS 06.20.45 з водяним охолодженням і турбонаддувом 220 к.с. (160 кВт) |
| Питома потужність | 16 к.с./т |
| Підвіска | Колісна 6x6 |
Операційна дальність | 1 000 км |
| Швидкість | 92 км/год (57 миля/год) |
VBC-90 у Вікісховищі | |
Renault VBC-90 (від фр. Véhicule Blindé de Combat) — шестиколісний французький бронеавтомобіль із високошвидкісною 90-мм гарматою, поєднаною зі складним комп'ютером керування вогнем і далекомірною системою. Він був розроблений в основному для внутрішньої безпеки або збройної розвідки. Створений за зразком бронетранспортера Renault Véhicule de l'Avant Blindé (VAB), VBC-90 був розроблений спільно з Saviem[en] і Creusot-Loire[en].[2] Один VBC-90 був побудований як прототип в Аргентині за ліцензією, де він був відомий як Vehículos de Apoyo y Exploración.[3] VBC-90 були доступні з різними конфігураціями шасі, схожими як на VAB, так і на Berliet VXB-170[en].[2]
VBC-90 був розроблений Renault і Saviem як спеціалізований варіант машини Véhicule de l'Avant Blindé для розвідки та вогневої підтримки.[2] Він мав дуже широке баштове кільце і був виготовлений спеціально для установки гармат великого калібру. Принаймні два прототипи були побудовані до 1979 року і спочатку отримали позначення VCS-90.[2] Перші два мали прототипи човноподібні корпуси та гласисні пластини, що нагадували VXB-170 та VAB відповідно. По суті вони нагадували шестиколісні варіанти цих транспортних засобів, хоча і з більшими баштовими кільцями.[2] Третій прототип мав більш унікальний корпус і похилу гласисну пластину. Саме цей варіант був прийнятий до виробництва як VBC-90.[2]
На відміну від VAB, VBC не був розроблений для сухопутних військ Франції і призначений виключно для експорту військовим замовникам за кордоном.[4] Тим не менш, з 1981 року уряд Франції замовив 28 VBC-90 для однієї ескадрильї мобільної жандармерії[en] на заміну застарілим легким танкам AMX-13. Останній був поставлений в 1984 році.[5] VBC, вироблені Renault для жандармерії, отримали позначення VBC-90G.[6] Ще 6 було доставлено до Оману між 1984 і 1985 роками як частина значно більшої партії VAB для Королівської гвардії Оману[en].[7]
Згодом Оман оголосив, що поступово відмовиться від своїх VBC-90 на користь B1 Centauro з важчим озброєнням.[8] На початку 2000-х французька жандармерія перевела свої VBC на резервне зберігання.[9]
Спрощений варіант VBC-90, відомий як Vehículos de Apoyo y Exploración (VAPE), був розроблений для Аргентини компанією Renault. Його випробували разом із набагато важчою моделлю ERC 90 Sagaie, запропонованою Panhard, але жодна з них не була прийнята на озброєння аргентинської армії.[3]
У 2014 році Ліван лобіював придбання нерозголошеної кількості VBC-90. Угода мала бути частково профінансована за рахунок військових грантів від Саудівської Аравії[10], але була заморожена в 2016 році через напруженість між Ліваном і Саудівською Аравією.[11]
VBC-90 має сталевий броньований корпус для захисту від вогню зі стрілецької зброї. Екіпаж складається з трьох осіб, а водій сидить у передній частині автомобіля з трьома куленепробивними вікнами для водія. У башті GIAT TS 90, озброєній 90-мм гарматою зі спареним 7,62-мм кулеметом, розміщується командир і навідник. 20 снарядів калібру 90 мм містяться у башти, ще 25 снарядів — у корпусі.[1]
VBC-90 оснащений шестициліндровим дизельним двигуном, встановленим у задній частині корпусу, що приводить в рух колісну формулу 6x6. Автомобіль не є амфібією, на відміну від VAB, на базі якого він розорблявся.[1]
- ↑ а б в Фосс 1987, c. 179—181.
- ↑ а б в г д е Рональд Претті. Jane's Weapon Systems, 1979–80 (англ.) (вид. 1979). Macdonald and Jane's Publishers Ltd. с. 317—367. ISBN 978-0-531-03299-2.
- ↑ а б Родольфо Санчес Рубіо. Carrera armamentista en el Cono Sur de América 1940—1981: teoría y práctica. Estado Mayor General del Ejercito (Chile) 1985. OCLC 20069482 с. 141. (ісп.)
- ↑ Едdард А. Колодзей, «Making and Marketing Arms: The French Experience and Its Implications for the International System.» Princeton University Press, 2014. ISBN 1-40085-877-1. с. 274—275.
- ↑ Avis présenté au nom de la commission des Affaires étrangères de la Défense et des Forces armées, sur le projet de loi de finances pour 1986, adopté par l'Assemblée Nationale (PDF). Première Session Ordinaire 1985-1986 (Звіт) (фр.). с. 8.
- ↑ Senat Avis: Premiere Session Ordinaire de 1986—1987 (Tome V) (фр.)
- ↑ а б Trade Registers (англ.). Armstrade.sipri.org. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 20 червня 2013.
- ↑ Oman (PDF) (англ.). Institute for National Security Studies. Архів оригіналу (PDF) за 28 липня 2016. Процитовано 28 липня 2016.
- ↑ а б Жан-Домінік Мерше (19 лютого 2009). La gendarmerie va cannibaliser ses véhicules blindés. secretdefense.blogs.liberation.fr (фр.). Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 28 лютого 2023.
- ↑ а б New Saudi donation to Lebanon raises doubts about USD3 billion pledged in 2013. IHS Jane's 360 (англ.). Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 23 травня 2015.
- ↑ Вінсент Ламіджон (22 лютого 2016). L'Arabie Saoudite torpille le méga-contrat d'armement Donas. Challenges (фр.).
- Крістофер Ф. Фосс Jane's Armour and Artillery 1987–88. (англ.) Лондон: Jane's Yearbooks, 1987. ISBN 0-7106-0849-7.
- Крістофер Ф. Фосс Jane's Tanks and Combat Vehicles Recognition Guide. (англ.) Лондон: HarperCollins Publishers, 2002. ISBN 0-00-712759-6.
- VBC 90 (фр.)
