Impulse! Records
| Impulse! Records | |
|---|---|
| Головна компанія | Universal Music Group |
| Рік заснування: | 1960 |
| Рік закриття: | |
| Засновник(и): | Крід Тейлор |
| Дистриб'ютор: | Verve Records |
| Жанр(и): | Джаз |
| Країна: |  США
|
| Місцезнаходження: | Нью-Йорк |
| Сайт: | https://www.impulserecords.com/ |
Impulse! Records (іноді пишеться як «¡mpulse! Records» та «¡!») — американський джазовий лейбл звукозапису, заснований Крідом Тейлором у 1960 році. Джон Колтрейн був одним з перших, хто підписав контракт з Impulse!. Завдяки стабільним продажам і позитивній критиці його записів лейбл став відомий як «будинок, який побудував Трейн».[1]
Материнська компанія Impulse!, ABC-Paramount Records, була заснована у 1955 році як звукозаписний підрозділ Американської телерадіомовної компанії (ABC). У 1940-х і 1950-х роках ABC отримала вигоду від антимонопольних дій уряду США проти мовників і кіностудій, які були змушені продати частину своїх компаній. На початку 1950-х років ABC придбала у NBC мережу радіостанцій Blue Network, а згодом об'єдналася з новоствореною незалежною мережею кінотеатрів Paramount Theatres, що раніше належала Paramount Pictures.
Новий звукозаписний підрозділ розташовувався за адресою 1501 Бродвей, над театром Парамаунт на Таймс-Сквер.[2] Під керівництвом Леонарда Ґолденсона, колишнього голови Paramount Pictures, компанія «прагнула зарекомендувати себе як крос-медійну силу в галузі телебачення, театрів і звукозапису».[3] Вона досягла раннього успіху на телебаченні завдяки Клубу Міккі Мауса, спільному проєкту з Disney.
Щоб продавати музику з успішного телешоу, ABC-Paramount заснувала Am-Par Record Corporation і лейбл ABC-Paramount на початку 1955 року, призначивши Сема Кларка, бостонського дистриб'ютора грамплатівок, президентом, Ларрі Ньютона — менеджером з продажу, а Гаррі Левіна — директором A&R. Нова звукозаписна компанія користувалася повною підтримкою Ґолденсона. Сід Феллер, продюсер і аранжувальник, став першим найманим працівником 15 липня 1955 року.[4] Лейбл досяг перших успіхів у попмузиці з Полом Анкою.
У 1960 році Am-Par заснував джазову дочірню компанію і найняв Кріда Тейлора, продюсера та аранжувальника, який працював з Bethlehem Records. Тейлор став продюсером і A&R-менеджером. Він обрав назву «Pulse», але потім дізнався, що вже існує лейбл з такою назвою, тож додав префікс. У середині 1960-х штаб-квартира Impulse! переїхала на Шосту авеню, 1130.[5]
Альбоми Impulse! відомі своєю візуальною привабливістю. Чорно-помаранчево-білу ліврею розробила Френ Етвей (тоді відома як Френ Скотт), якій Тейлор також приписує започаткування традиції лейблу використовувати для обкладинок найсучасніших фотографів.[6] Кольорову гаму було обрано через її яскравість і тому, що жоден інший лейбл не використовував таке поєднання.[7]
Логотип лейблу містив назву Impulse!, написану великими малими літерами без зарубок, а також знак оклику, який повторював малу літеру «i» на початку. Протягом більшої частини 1960-х років на обкладинках альбомів Impulse! був логотип помаранчевими літерами в білому колі, над ним чорно-помаранчеві знаки оклику, а під ним — номер за каталогом. Винятком є альбом A Love Supreme, який мав чорно-біле оформлення. У 1968 році круглий значок на обкладинці було замінено на одноколірний дизайн зі спрощеним логотипом Impulse! та логотипом ABC Records, розташованими поруч у розділеній прямокутній рамці.
Обкладинки альбомів часто містили стильні, широкоформатні фотографії або картини, зазвичай кольорові, які зазвичай «роздувалися» до країв обкладинки і друкувалися на глянцевому ламінованому папері. Багато з найвідоміших обкладинок Impulse! були розроблені арт-директором Робертом Флінном і сфотографовані невеликою групою, до якої входили Піт Тернер, який знімав обкладинки для Verve, A&M і CTI; Чак Стюарт, Арнольд Ньюман, Тед Рассел і Джо Алпер, відомий своїми фотографіями Боба Ділана початку 60-х. На нечисленних чорно-білих обкладинках містилося гасло: «Нова хвиля джазу — на IMPULSE!» («The New Wave of Jazz is on IMPULSE!»). Більшість платівок Impulse! випускалися у рукавах, з фотографіями та вкладишами, в деяких випадках — у багатосторінкових буклетах.
Тейлор досяг швидкого успіху, підписавши контракт з Реєм Чарльзом, у якого щойно закінчився контракт з Atlantic Records. Альбом Чарльза Genius + Soul = Jazz приніс лейблу перший хіт і став четвертим у чартах за всю його кар'єру.[8] Серед інших ранніх успіхів — Out of the Cool Гіла Еванса. Тейлор також підписав контракт з Джоном Колтрейном.[9]
Ще одним важливим раннім релізом був The Blues and the Abstract Truth Олівера Нельсона, який очолював зоряну групу, до якої входили Фредді Габбард, Ерік Долфі, Білл Еванс, Пол Чемберс і Рой Гейнс. Нельсон відігравав важливу роль у перші роки існування лейблу, а потім переїхав до Лос-Анджелеса, де став аранжувальником для кіно і телебачення.
Тейлор покинув Impulse! влітку 1961 року після того, як MGM запропонувала йому очолити Verve Records.
Боб Тіле, наступник Тейлора, продюсував більшість альбомів у 1960-х роках. Він працював на Decca Records та її дочірніх компаніях Coral і Brunswick, де серед його продюсерів були Алан Дейл, the McGuire Sisters, Перл Бейлі та Тереза Брюер, з якою він одружився. Незважаючи на опір керівників Decca, які підозріло ставилися до рок-н-ролу, Тіл підписав контракт з Бадді Голлі у 1957 році.[10]
Першою роботою Тіле в рамках програми Impulse! став реліз Колтрейна Live! at the Village Vanguard, що вийшов у березні 1962 року. Незважаючи на те, що Тіле не був знайомий з рухом «нового джазу», він підтримав своїх виконавців, надав їм безпрецедентну свободу у виборі репертуару та надав провідним виконавцям, таким як Колтрейн, карт-бланш у студії. Impulse! за часів Тіле визнаний ключовим виходом для фрі-джазу та музичного руху, який очолювали Колтрейн, Фредді Габбард, Арчі Шепп та Маккой Тайнер. Окрім авангардних релізів, Тіле також продюсував співпрацю Колтрейна з двома їхніми спільними кумирами — Дюком Еллінгтоном та Коулманом Гокінсом. Серед інших відомих виконавців, які записувалися для Impulse! у цей період, був Чарльз Мінґус.
Завдяки хорошій промоції та налагодженій дистриб'юторській мережі ABC-Paramount, Колтрейн мав найвищу популярність, а також найсильніші та найстабільніші продажі серед усіх артистів Impulse!. Окрім мистецького впливу, платівка Колтрейна A Love Supreme 1965 року стала одним з найуспішніших джазових альбомів, що коли-небудь виходили, розійшовшись накладом понад 100 000 копій[11] з першого ж релізу. До 1970 року було продано понад півмільйона примірників. Роджер Макгінн з гурту The Byrds стверджував, що багато слухав Колтрейна в цей період, і що гра Колтрейна на саксофоні вплинула на його гру на 12-струнній гітарі в хіті «Eight Miles High».
Тіле розірвав свої зв'язки з Impulse! у 1969 році, уклавши нетривалу угоду про незалежне продюсування записів, а потім повністю покинув лейбл, щоб заснувати власний лейбл Flying Dutchman Records. Відхід Тіле був частково прискорений розривом його стосунків з Ларрі Ньютоном, президентом ABC Records.
Однією з останніх продюсерських робіт Тіле стала пісня Луї Армстронга «What a Wonderful World», яку він написав у співавторстві та продюсував для поп-підрозділу ABC незадовго до смерті Армстронга. Хоча музиканти, очевидно, не знали про цю драму, повідомляється, що під час запису сталася сутичка між Тіле і Ньютоном. Коли Ньютон прибув на сесію, він засмутився, коли дізнався, що Армстронг записує баладу, а не номер у стилі диксиленду, як його попередній хіт «Hello Dolly». За словами самого Тіле, це призвело до крику; Ньютона довелося виставити зі студії, і він стояв на вулиці протягом усієї сесії, стукаючи у двері і кричачи, щоб його впустили. Сингл був випущений з невеликим просуванням від ABC і відносно погано продавався в США. В Європі він розійшовся накладом понад 1,5 мільйона копій і посів перше місце у Великій Британії. Попит на альбом з боку європейського дистриб'ютора ABC, компанії EMI, змусив ABC випустити альбом, але вони не просували його, і він не потрапив до чартів США. Двадцять років по тому він став найуспішнішим записом у кар'єрі Армстронга і Тіле, завдяки включенню до саундтреку фільму Доброго ранку, В'єтнаме.
Під керівництвом Еда Мішеля, наступника Тіле, Impulse! продовжував випускати знакові записи, зокрема дебютний альбом Liberation Music Orchestra, першу з чотирьох спільних робіт Чарлі Гейдена та Карли Блей. Компанія також придбала мастер-копії, які Сан Ра записав для свого приватного лейблу, вперше зробивши їх більш доступними для широкого загалу.
На початку 1970-х ABC реструктурувала свій звукозаписний підрозділ, об'єднавши лейбл ABC з іншою поп-рок-філією, Dunhill Records, до складу якої входили The Mamas & the Papas, Steppenwolf, Three Dog Night та The Grass Roots. Impulse! переїхав до Лос-Анджелеса, щоб розділити штаб-квартиру з ABC-Dunhill у Лос-Анджелесі. На той час серед продукції компанії домінували поп-рок гурти, а релізи Impulse! становили лише 5 відсотків від загального обсягу продажів. Також у цей час Impulse! став першим повністю джазовим лейблом, який випустив рок-альбом, випустивши Trespass, другий альбом Genesis, у США в 1970 році.
У 1974 році ABC придбала лейбл Famous Music та каталог у Gulf+Western, а згодом джазові записи цієї компанії були включені до каталогу Impulse!. Нові записи лейблу припинилися наприкінці 1970-х років, але ABC перевидавав платівки, аж поки компанію не продали MCA Records у 1979 році. Зараз вона є частиною джазового холдингу Universal Music Group, The Verve Music Group.
- ↑ Ashley Kahn (2006) The House That Trane Built: The Story of Impulse Records, W.W. Norton, ISBN 0-393-05879-4
- ↑ Kahn, 2006, p.15-16
- ↑ Kahn, p. 16
- ↑ Kahn, 2006, p.16
- ↑ Original liner notes to The October Suite
- ↑ Birka Jazz — Impulse jazz album covers
- ↑ The Impulse Records Story: The House That Trane Built - JazzTimes. JazzTimes (амер.). Процитовано 14 квітня 2024.
- ↑ Kahn, 2006, p.35
- ↑ The House That Trane Built: The Story of Impulse Records - Various Artists | Songs, Reviews, Credits | AllMusic. AllMusic. Процитовано 14 квітня 2024.
- ↑ Kahn, 2006, p.63
- ↑ Kahn, 2006, p.5