Ґ'ялларгорн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Геймдалль дує в Ґ'ялларгорн. Ілюстрація з ісландського рукопису XVIII століття.

В германо-скандинавській міфології, Ґ'ялларгорн (давньоскан. «Ріг») — золотий ріг охоронця богів Геймдалля, звук якого буде чути в усіх куточках світу. Звук цього рогу ознаменує початок Раґнарьоку.

Як сказано в «Пророкуванні вьольви»,

Leika Míms synir,
en mjötuðr kyndisk,
at inu gamla
Gjallarhorni;
hátt blæss Heimdallr,
horn er á lopti;
mælir Óðinn
við Míms höfuð.[1]
46. Fast move the sons
of Mim, and fate
Is heard in the note
of the Gjallarhorn;
Loud blows Heimdall|,
the horn is aloft, […]
To the head of Mim
does Othin give heed.[2]
46. Гру затіяли
Міміра діти,
кінець ознаймив
ріг Ґ'ялларгорн;
Геймдалль трубить,
підняв він свій ріг,
з черепом Міміра
Одін говорить.[3]

У Видінні Ґюльві, першому розділі Молодшої Едди Сноррі Стурлусона, Ґ'ялларгорн — ріг для пиття бога Міміра, яким він п'є з джерела мудрості. В цьому випадку може мати місце як помилка Сноррі, так й використання імені Ґ'ялларгорн в значенні «ріг річки Ґйоль».

Археологічні знахідки

[ред. | ред. код]

Припускають, що особа, яка тримає ріг та меч, що її зображено на ушкодженому менському хресті[en]), знайденому в Юрбі на острові Мен, є Геймдаллем, який тримає Ґ'ялларгорн.[4]. Також існує загальна впевненість в тому, що Геймдалля, який тримає свій ріг, зображено на панелі Ґосфордського хреста[en] в Англії.[5]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. «Пророкування вьольви» давньоскандинавською мовою. Архів оригіналу за 31 березня 2012. Процитовано 2 травня 2014. [Архівовано 2012-03-31 у Wayback Machine.]
  2. «Пророкування вьольви» англійською мовою. Переклад Генрі Адамса Белловса. Архів оригіналу за 18 липня 2007. Процитовано 2 травня 2014. [Архівовано 2007-07-18 у Wayback Machine.]
  3. «Пророкування вьольви» українською мовою. Переклад Ілька Біленко-Шумахера.
  4. Kermode (2005 [1907]:188).
  5. Wilson, D. M. (1998). Gosforth Cross. У Hoops, Johannes; Beck, Heinrich (ред.). Reallexikon der Germanischen Altertumskunde. Т. 12. Walter de Gruyter. с. 400. ISBN 3-11-016227-X. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 2 травня 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]