Х-23
| Х-23 | |
 | |
| Названо на честь | грім |
|---|---|
| Кодове позначення НАТО | Kerry |
| Країна походження |
 СРСР |
| Оператор | Військово-повітряні сили СРСР |
| Тип системи наведення | Наведення за променем і Ручне керування на лінії прицілювання |
| Дата/час прийняття в експлуатацію | 20 червня 1968 |
 Х-23 у Вікісховищі | |
Х-66 і Х-23 (за кодифікацією НАТО — AS-7 Kerry) — радянські тактичні керовані ракети класу «повітря-поверхня» дальністю близько 10 км розробки КБ заводу № 455 в Калінінграді (пізніше ОКБ «Зірка»[1]). Призначалися знищення невеликих наземних і морських об'єктів.
У 1963 році були проведені випробування щодо застосування ракет РС-2УС класу " повітря-повітря " по наземним цілям. Такий варіант застосування був визнаний можливим, але недоцільним через малу точність ракети і слабку бойову частину. У 1965 році В'єтнам, встигнувши переконатися в ефективності американської ракети AGM-12 «Булл-пап» у В'єтнамській війні, що розгорілася[2], запросив Радянський уряд про можливість постачання ракет класу " повітря-земля ". У відповідь на цей запит ОКБ Мікояна спільно з Державним науково-дослідним інститутом авіаційних систем розробили технічні пропозиції щодо розробки такої ракети. Пройшовши схвалення на колегії Міністерства авіаційної промисловості (МАП), технічні пропозиції були передані в ОКБ-134 (з 1966 року — МКБ «Вимпел») та на завод № 455 (з 1966 року — «Калінінградський машинобудівний завод»).[3]
ОКБ-134 розробляла ракету під позначенням Х-23[4] керовану льотчиком за допомогою радіокомандної системи наведення. Проте, виконати вимоги щодо інтеграції системи наведення в існуючі типи літаків ОКБ-134 не вдавалося, термін виконання проекту затягувався. Навесні 1966 року ВПС СРСР прийняли пропозицію заводу № 455 про розробку ракети на основі відпрацьованого принципу наведення по променю літакової РЛС і з використанням вузлів, що вже випускаються заводом, серійних ракет РС-2УС і Р-8, включаючи двигун, апаратуру наведення та елементи корпусів, що базувалося на експерименті із застосуванням РС-2УС по наземним цілям з літака МіГ-19ПМ.[5] Основною вимогою до ракети було розміщення потужної 100-кілограмової бойової частини.
12 березня 1966 року для розробки КД ракети, що отримала позначення Х-66[6], на заводі № 455 наказом № 100 МАП із серійного відділу, що супроводжував на виробництві ракети РС-2УС і Р-8, було створено дослідно-конструкторське бюро (ОКБ). Керівником нового ОКБ був призначений Юрій Миколайович Корольов.[3] Двигун Х-66 запозичувався у Р-8, при цьому він оснащувався двосопловим блоком, як у ракети РС-2УС, що виводив витікаючі гази з боків корпусу (оскільки в хвостовому відсіку розміщувалася приймальна апаратура та антена радіокомандної системи наведення). З ракети РС-2УС була взята система наведення по спрямованому радіопроменю літакового прицілу радіолокації РП-21 і вузол підвіски.[2]
Літні випробування Х-66 були проведені в період з 1967 по 1968 рік і закінчилися прийняттям її на озброєння згідно з наказом міністра оборони № 0075 від 20 червня 1968 року.[3]
МКБ «Вимпел» зосередилося на розробці ракет «повітря-повітря», передавши напрацьований заділ по ракеті Х-23 з більш досконалою пропорційною радіокомандною системою наведення в ОКБ «Зірка».[7] Розробка в Калінінградському КБ нової ракети, що прийняла індекс Х-23, була розпочата ще до завершення випробувань Х-66. До заводських льотних випробувань ці ракети були підготовлені наприкінці 1967 року.[3]
Зібрані десять ракет Х-23 («виріб 68») випробовувалися з кінця 1967 по кінець 1969.[7] На цих випробуваннях було виявлено вплив продуктів горіння трассера на приймач радіокомандної системи, також розміщений у хвостовій секції, що вимагало доопрацювання ракет.[5]
Державні випробування (ГІ) ракети Х-23 у складі озброєння літаків МіГ-23 та МіГ-23Б були розпочаті 20 березня 1970 року. До 3 жовтня 1973 року, на момент завершення ГІ, було виконано велику кількість пробних пусків. В 1974 Х-23 була прийнята на озброєння.[3]
- Маса: 289 кг
- Бойова частина: ОФ/кумулятивна
- Маса БЛ: 111 кг
- Система наведення: радіокомандна
- Дальність: 10 км
- Швидкість ракети: 800 м/с
- ↑ С 2002 года входит в состав ОАО "Корпорация «Тактическое ракетное вооружение»
- ↑ а б X-66 (рос.). Сайт «Уголок неба». Процитовано 18 грудня 2011.
- ↑ а б в г д История ОАО "Корпорация Тактическое Ракетное Вооружение" (рос.). Оф. сайт ОАО "Корпорация Тактическое Ракетное Вооружение". 2009. Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 18 грудня 2011. [Архівовано 2010-05-25 у Wayback Machine.]
- ↑ Номер «23» вероятно отражает название самолёта-носителя для которого ракета проектировалась — МиГ-23.
- ↑ а б Friedman Norman. The Naval Institute Guide to World Naval Weapons Systems. — Naval Institute Press, 1997. — P. 235. — ISBN 9781557502681.
- ↑ Происхождение номера «66» в обозначении — 1966 год, год получения заказа на ракету
- ↑ а б X-23 (рос.). Сайт «Уголок неба». Процитовано 18 грудня 2011.
- ↑ The Military Balance 2016,p.83
- Х-23 «Гром» на сайті " Куточок неба "
- X-66 на сайті " Куточок неба "
- Missiles на сайті aviation.ru