Ф-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф-1
Ручна граната Ф-1
Ручна граната Ф-1
Типручна граната
Походження Радянський Союз
Історія використання
На озброєнніз 1939 по сьогодні
Характеристики
Вага0,6 кг
Довжина117 мм
Діаметр55 мм

Наповненнятротил
Вага наповнення0,06 кг
Механізм
детонації
Запал УЗРГ, УЗРГМ
час горіння сповільнювача запалу 3,2—4,2 секунди.

Ф-1 у Вікісховищі

Ручна осколкова граната Ф-1 (індекс ГРАУ — 57-Г-721. Розмовна назва - лимонка) — ручна граната дистанційної дії, призначена для ураження живої сили противника в оборонному бою. Кидати гранату можна з різних положень і лише з-за укриття, з бронетранспортера або танку. Оскільки Ф-1 є гранатою оборонної дії, то радіус ураження осколками значно перевищує радіус можливого кидка гранати.

Історія створення

[ред. | ред. код]

Ф-1 розроблена на основі французької осколкової гранати F-1 моделі 1915 р. (не плутати з сучасною F1 у пластиковому корпусі та напівготовими осколками) та англійської гранати системи Лемона, що постачались у Росію в роки Першої світової війни, звідки й назва Ф-1 та прізвисько «лимонка», що не має стосунку до фрукта. З причин розробки нової гранати для радянських військ можна вказати численні недоліки попередниці РГД-33, тож 1939 р. було прийняте рішення про розробку нової оборонної гранати та доручене Ф. І. Храмеєву, з яким він упорався протягом двох місяців. На озброєння РККА граната прийнята з дистанційним запалом Ковешникова з займанням капсуля дистанційної дії (ударним механізмом). 1941 р. замість запалу Ковешникова був прийнятий простіший у виробництві та використанні УЗРГ системи Е. М. Віцені. У військах граната крім «лимонки» отримала також прізвиська «фенюша».

Знята з озброєння в СРСР в 1988, але використовується всіма арміями пострадянського простору. У російській федерації станом на 2013 на утилізацію було виставлено 365 681 гранат Ф-1[1].

Характеристики та конструкція

[ред. | ред. код]
Принципова будова гранати у розрізі із вкрученим детонатором.

Граната Ф-1 має наступні характеристики:

  • Дистанція вкидання — 35-45 м.
  • Максимальна дистанція ураження осколками — 200 м.
  • Найімовірніша дистанція ураження осколками — 30-35 м.
  • Час затримки вибуху — 3,2-4,2 с.
  • Кількість осколків — до 300 шт.

Ф-1 складається з корпусу, вибухового заряду та запалу. У корпусі гранати розміщується вибуховий заряд та запал, також корпус слугує матеріалом для утворення осколків при розриві корпусу вибухом. Корпус гранати виробляється з чавуну, з поздовжніми й поперечними борознами, якими граната зазвичай розривається на осколки. У верхній частині корпусу є нарізний отвір для вгвинчування запалу. При зберіганні або транспортуванні гранат в цей отвір вгвинчена пластмасова пробка. Вибуховий заряд заповнює корпус, та слугує для розриву гранати на осколки. Запал гранати УЗРГМ (УЗРГМ-2) призначається для підриву вибухового заряду.

Модифікації та маркування

[ред. | ред. код]

Бойові гранати пофарбовано у зелений колір від хакі до темно-зеленого. Навчально-імітаційні гранати пофарбовані в чорний колір з двома білими (вертикальна та горизонтальна) смугами. Крім того, навчальні гранати мають отвір у нижній частині корпусу. Бойовий запал не має кольору. У навчально-імітаційного запалу кільце чеки та нижня частина притискного важеля мають червоний колір.

Маркувальні клейма на корпусах гранат Ф-1

[ред. | ред. код]
Шифр

підприємства

Повна

назва підприємства

Г, ГЗ арматурний завод м. Гусь-Хрустальний
О Омутінський металургійний завод, Кіровська область
П, ПЗ Песковський чавуноливарний завод, Кіровська область
Р Ржевський механічний завод, Свердловська область
Т, ТК, т Виправно-трудова колонія ІТК-1, м. Тамбов
УМЗ, УОМЗ Усманський механічний завод, Воронезька область
Я Ярцевський машинобудівний завод, Смоленська область
трикутник Завод «Будмаш», м. Прилуки, Чернігівська область

Копії

[ред. | ред. код]

Копіями Ф-1 можна вважати китайську гранату «Тип 1», польську F-1, тайванську оборонну гранату та чилійську Mk2.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • В. Н. Шунков. Оружие пехоты 1939—1945. Харвест. Минск. 1999 г. (С.?)

Посилання

[ред. | ред. код]