Веліти

Зображення веліта часів Пунічних воєн

Велі́ти (лат. velites, однина veles) — були легкими піхотними солдатами в Римській армії, які використовувалиться протягом Римської Республіки та Ранньої Римської імперії. Вони складали основу легкорухливих загонів, які виконували розвідувальні, охоронні та розгонні функції.

Зовнішній вигляд та озброєння

Веліти були солдатами легкої піхоти, і їхній зовнішній вигляд мав би відображати їхню функцію як рухливих і мобільних військ. Як правило, це були молодші і менш досвідчені солдати, яких набирали з нижчих класів римського суспільства. Що стосується обладунків, то веліти, ймовірно, були менш екіпіровані порівняно з більш добре озброєними військами, такими як гастати або тріарії. Вони могли носити просту лляну або шкіряну туніку], можливо, посилену невеликими металевими лусочками або легким нагрудником для мінімального захисту. Вони могли носити невеликий круглий або овальний щит, зроблений з дерева або шкіри. Однією з відмінних рис велітів було їхнє озброєння. Вони були насамперед сутичниками і покладалися на свою швидкість і мобільність, щоб переслідувати ворога, а не вступати в прямий ближній бій. Вони були озброєні в'язкою коротких метальних списів під назвою "піла". Ці списи мали довгий залізний держак і були призначені для того, щоб встромлятися в щит або обладунок противника, порушуючи його стрій і створюючи плутанину.Окрім піли, веліти могли також носити короткий меч або кинджал, наприклад, гладій або пуджіо, для ближнього бою, якщо виникала така потреба. Однак їхня головна роль полягала в тому, щоб послабити ворога перед тим, як важка піхота вступить у ближній бій.Варто зазначити, що зовнішній вигляд велітів міг змінюватися з часом і залежно від конкретного контексту та регіону. Римська армія зазнавала змін у спорядженні та тактиці протягом своєї історії, тому зовнішній вигляд велітів міг дещо відрізнятися в різні періоди та кампанії. Точна кількість велітів у римській армії варіювалася залежно від конкретного періоду часу та розміру армії. Кількість велітів коливалася, оскільки римська армія з часом зазнавала змін в організації та тактиці. За часів ранньої та середньої республіки, коли римська армія зазвичай складалася з чотирьох легіонів, кожен легіон налічував 1200 велітів. Це означало, що загалом у чотирьох легіонах було приблизно 4800 велітів. Однак важливо зазначити, що кількість велітів порівняно з іншими підрозділами, такими як гастати, принципати та тріарії, зменшувалася з розвитком римської армії та зміною її тактичного складу. З часом роль велітів зменшилася на користь більш добре озброєних і броньованих військ. Крім того, в періоди військової експансії або у великих арміях кількість велітів могла бути скоригована або збільшена відповідно до потреб конкретної кампанії або битви.

Права та обов'язки

Обов'язки велітів:

• Сутички: Першочерговим обов'язком велітів було вступати в сутички з ворогом до зіткнення з основними силами піхоти. Вони переслідували ворога своїми списами, порушували його стрій і створювали плутанину.

"Передовий загін римської колони з велітами та скірмікерами, не змінюючись, одразу атакував ці застави".

• Розвідка: Веліти часто отримували завдання збирати розвіддані про пересування, позиції та місцевість противника. Вони проводили розвідку попереду основної армії, надаючи цінну інформацію командирам.

• Прикриття та захист: Веліти відігравали роль захисного екрану для основних піхотних сил. Вони розташовувалися на флангах або перед важкими військами, щоб стримувати просування ворога і захищати основні формування.

• Переслідування і переслідування: Після битви або під час відступу веліти переслідували ворога, використовуючи свою швидкість і спритність, щоб завдати подальшої шкоди і не дати йому можливості перегрупуватися.

Права велітів:

• Участь у військовій здобичі: Як і інші солдати римської армії, веліти мали право на частку військової здобичі. Це включало в себе здобич і цінності, захоплені у переможених ворогів.

• Визнання та почесті: Веліти, які проявили виняткову хоробрість або майстерність у бою, могли отримати визнання та почесті від своїх командирів та однолітків. Це могли бути похвали, нагороди або можливості для просування у військовій ієрархії.

Важливо зазначити, що конкретні права та привілеї, надані велітам, могли змінюватися залежно від періоду часу та відповідального військового командира. Римська армія з часом зазнавала змін в організації і тактиці, що могло вплинути на обов'язки і права солдатів, в тому числі і велітів.

Роль у Римській армії

Веліти відіграли важливу роль у формуванні та розвитку римської військової традиції, особливо у ранній історії Риму, коли армія розраховувала переважно на легкорухливі загони. В додаток до своєї бойової ролі, веліти також виконували важливі функції у позабойових справах. Вони часто були залучені до виконання розвідувальних місій, збирання інформації про ворожу армію та територію, а також до охорони таборів та поставок. Одна з найвідоміших битв, в якій веліти брали участь, це битва при Каннах у 216 році до Р.Х. Під час цієї битви, геніальний Ганнібал, командуючий Карфагенськими військами, використав стратегічний хід і оточив Римську армію. В цій ситуації, веліти були серед перших, хто зіткнувся з ворогом і, хоча вони виявили велику хоробрість, багато з них були вбиті або взяті в полон.

"Якщо треба добути ворога, то вам потрібні лише легкі веліти. Їхнє завдання - проникати, рухатися вперед, поштовхати ворога, але ніколи не вступати в прямий бій з ним".

Також присутність велітів на полі бою створювала психологічний вплив на ворога. Їхній постійний рух, злива списів і непередбачувана тактика могли вивести з рівноваги ворожі війська, підірвати їхній бойовий дух і згуртованість. Однак, з часом роль велітів змінювалась, і вони втратили свою самостійність як окремий військовий підрозділ. З розвитком Римської армії і впровадження нових тактик і формацій, веліти були поглинуті важкопіхотними легіонами та іншими військовими підрозділами.Ефективність велітів залежала від їхніх індивідуальних навичок, дисципліни та здатності координувати дії з іншими підрозділами. Хоча вони не мали важкої броні і не були призначені для тривалих боїв, їхня мобільність, адаптивність і тактика ведення сутичок робили їх важливою частиною загальної стратегії римської армії.

Література

• Cicero. "On Duties" URL:https://oll.libertyfund.org/title/cicero-on-moral-duties-de-officiis;
• Polybius. The Histories URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus:text:1999.01.0234
• Titus Livius (Livy), The History of Rome, Book 26 URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus:text:1999.02.0144:book=26:chapter=4&highlight=velites
• A Dictionary of Greek and Roman Antiquities (1890) URL: http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus:text:1999.04.0063:entry=castra-cn&highlight=velites
• Lazenby, J. F. (1996). The First Punic War: A Military History. Stanford University Press. URL: https://searchworks.stanford.edu/view/3113484
• Goldsworthy, A. (2003). The Complete Roman Army. Thames & Hudson. URL:https://searchworks.stanford.edu/view/3113484
• Julius Caesar. "Commentarii de Bello Gallico"
• Michael Sage. "The Republican Roman Army: A Sourcebook"

Див. також

• Рорарії
• Принципи
• Гастати
• Тріарії