Очікує на перевірку

Альтернатива для Німеччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з АдН)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альтернатива для Німеччини

Alternative für Deutschland
Країна Німеччина
Голова партіїТіно Хрупалла
ЗасновникБернд Луке
Дата заснування6 лютого 2013
Штаб-квартира

Schillstraße 9,

10785 Berlin
Ідеологія

німецький націоналізм[1][2][3]
правий популізм[4]
путінізм[5]
націонал-консерватизм[6][7]
анти-іслам[8][9][10]
євроскептицизм

соціал-консерватизм[11][12]
антиімміграція[13] русофілія[14][15]
Позиціяультраправі
Молодіжна організаціяМолода Альтернатива для Німеччиниd
Союзники та блокиРосія Єдина Росія[16]
Кількість членів 32.000 (листопад 2020 р.)[17]
Офіційний колір (кольори)світло-синійd
ДевізMut zur Wahrheit
Офіційний сайтalternativefuer.de
К.Адам, Ф.Петрі, Б.Луке (зліва направо, квітень 2013)

Альтернатива для Німеччини (АдН) (нім. Alternative für Deutschland, AfD) — націоналістична[18][1][2][3] та право-популістська[19][20][4] проросійська[16] політична партія Німеччини. Основна ідеологія партії спрямована проти євроінтеграції та проти імміграції іноземців.

Партія заснована 6 лютого 2013 на хвилі єврокризи як партія єврокритиків. Набула значної популярності як найжорсткіший та найпослідовніший критик політики уряду А. Меркель у справі прийому в країні нелегальних мігрантів з країн Близького Сходу та Африки зі статусом «сирійських біженців»[21].

Унаслідок вересневих виборів 2021 року партія АдН здобула 10,3 % голосів — це дорівнює 83 депутатських місць у Бундестазі (зі 736)[22].

Передісторія

[ред. | ред. код]

2010 року вибухнула європейська боргова криза. До цього, згідно з ґрунтовними принципами Маастрихтського договору, жодна країна в зоні євро не несе відповідальности за борги інших країн. Ця домовленість була порушена. 2013 року був утворений постійний європейський антикризовий фонд та встановлені ризикові виплати. Широка коаліція політичних партій Німеччини з ХДС/ХСС, ВДП, СДПН і Союзу 90/Зелених проголосувала у Бундестазі за політику порятунку євро. Реальної парламентської альтернативи для виборців-громадян не лишилося, хоча за даними масових опитувань значна частина населення Німеччини ставиться до цієї політики «рятівних пакетів грошей» дуже скептично[23].

Фінансування партії Кремлем

[ред. | ред. код]

Під час заснування партії і пізніше від німецьких політичних оглядачів не було таємницею, що ця партія майже відкрито фінансується Кремлем[24]. Окрім традиційної підтримки вірних сателітів-прихильників Москви у лівому політичному спектрі Німеччини ще з часів існування СРСР, а саме партію «Лівих» (колишня СЄПН) — кремлівські стратеги створюють по всій Європі праворадикальні партії на кшталт французького Фронту Національ Марін Ле Пен та німецької АдН[20]. У німецькому політикумі АдН вже відкрито називають «маріонетками Москви»[25]

Політичний курс та орієнтація

[ред. | ред. код]

На початку створення партії німецькі ЗМІ часто називали її «партією антиєвро» або «єврокритичною партією». Консерватори та критики з центристського політичного спектру Німеччини називають ідеологію АдН «популістською», критики зліва навпаки — вважають її консервативною.

Згодом керівництво партії в особі Бернда Луке закинуло «авторитарний стиль правління», багато активних членів часу створення партії почали масово виходити з її лав, звинувачуючи керівництво у правому популізмі.

Внутрішні критики, які себе зараховують до ліберального крила партії, вже значний час закидають Б.Луке «право-націоналістичний курс» та «фундаменталізм». Так, юрист Герман Берендт, який фактично сам призначив себе «керівним комісаром» у Нордрейн-Вестфальському відділенні партії, 2012 року видав книгу «Мандатна демократія», у якій з-поміж іншого закликає до скасування права найманих робітників на звільнення за власною ініціативою та права на страйк.

Партія займає антиіммігрантські та антиісламські позиції, і деякі її лідери неодноразово робили заяви, які багато хто визнав екстремістськими. Програма партії вимагає заборонити будівництво мінаретів, а також заявляє, що іслам не сумісний із німецькою культурою. «Ісламу немає місця в Німеччині», — йдеться в програмі[18].

Її верхівку спочатку складали професійні економісти, які виступали за поетапне повернення до німецької марки та скасування програм допомоги іншим країнам єврозони. Але починаючи з 2014 року партія зазнала кризи й розкололася, частина її засновників на чолі з Берндом Луке покинула її лави.

Партія висловлює занепокоєння багатьох виборців напливом мігрантів і біженців[18].

Деякі німецькі часописи вважають, що партія перетворилася на «збіговисько расистів, правих націоналістів та правих екстремістів»[19][26].

2019 року Поггенбург заснував нову ультраправу партію Aufbruch deutscher Patrioten — Mitteldeutschland («Світанок німецьких патріотів», AdP), яка планувала восени 2019 року висунути кандидатів на державні вибори в Саксонії, Тюрингії та Бранденбурзі. У серпні 2019 року засновник партії Поггенбург покинув АдП, оскільки його внутрішній заклик підтримати ПС на майбутніх державних виборах восени був відхилений[27]. Партію розкритикували, коли та заявила, що використовуватиме логотип із синьою волошкою — символом, асоційованим з антисемітським рухом Шконера, який також використовувався забороненими австрійськими нацистами в 1930-х роках до «Аншлюсу» 1938 року, який об'єднав Австрію з нацистською Німеччиною. Поггенбурга в минулому критикували за те, що він використовував вирази, що використовувалися в Німеччині за нацистських часів[28][29].

Альтернатива для Німеччини 2013 року
Аліс Вайдель та Александр Гауланд в квітні 2017

Конкретні цілі

[ред. | ред. код]

Партія „Альтернатива для Німеччини“ збирається подолати передбачений законом 5 % ліміт та увійти в Бундестаг з вимогою скасувати євро. На першому з'їзді 14 квітня 2013 засновник нового політичного об'єднання Бернд Луке заявив, що головною метою партії стане ліквідація єврозони в її нинішньому вигляді. За його словами, запровадження загальноєвропейської валюти було історичною помилкою, яку необхідно виправити.

Але на загальнонімецьких виборах 2013 АдН вдалося набрати лише 4,7 відсотків голосів[30] і таки чином партія не потрапила до Бундестагу.

За інформацією видання „Bild“, партії запропонували фінансування Росії, а її партійні лідери підтримують тісні контакти з російськими діячами, але в самій партії співпрацю з російськими політичними партіями, організаціями або кредитними інститутами заперечили[31].

Позиція щодо України та Росії

[ред. | ред. код]

У зовнішній політиці керівники партії вважають за взірець Отто фон Бісмарка.

Після початку Європейської революції в Україні восени 2013 й особливо після початку агресії Росії проти України навесні 2014, керівників партії неодноразово помічали у відверто проросійських та антиукраїнських висловлюваннях. 3 лютого 2018 року прибула делегація восьми членів партії до окупованого Криму. Член фракції „Альтернативи для Німеччини“ в Бундестазі Гансйорг Мюллер, а також один із трьох заступників федерального голови партії Георг Пацдерскі критикували цю поїздку[32]. У березні 2019 року лідер партії Олександр Гауланд в інтерв'ю російській газеті „Комсомольська правда“ заявив, що вони вважають війну на Донбасі внутрішньою справою України, і що Німеччина не повинна вплутуватися у внутрішні справи України чи Росії. Він також зауважив, що їхня партія проти західних санкцій, запроваджених проти Росії[33].

Депутат Берліну від АдН, Гуннар Ліндман, відкрито підтримує російську агресію — поширюючи фейки, відкрито освячуючи свої поїздки до окупованого Криму та ОРДЛО, а також залишаючи образливі коментарі під офіційними сторінками органів влади України у соціальній мережі Twitter[34].

У вересні 2024 року лідер партії Тіно Хрупалла заявив про необхідність відновлення газопроводів «Північний потік 1 і 2». Він зазначив, що два роки тому, 26 вересня, «противники енергетичної незалежності» Німеччини підірвали трубопроводи, що завдало серйозного удару по німецькій промисловості[35].

Консультації з Росією

[ред. | ред. код]

Перші особи партії 26 листопада 2014 побували в російському посольстві в Берліні й не приховували бажання надалі продовжити консультації з російськими дипломатами. Протягом двох годин вони радилися зі спеціальним посланцем Росії Олегом Красницьким щодо ставлення партії AfD до антиросійських санкцій в Європі та кризи в Україні. Російські дипломати запропонували німецьким політикам постійний «стратегічний консалтинг» та «регулярний конструктивний обмін інформацією».

Чутки про те, що росіяни намагаються впливати на партію через її магазин торгівлі золотом або через приватні кредити функціонерам партії, керівництво AFD відхилило. «Ми бажаємо довести до парторганізацій районного рівня, що цього не відбудеться»[36][37].

Це був далеко не перший візит керівників партії до російського посольства. Так, наприклад, у вересні 2014 там побував віцеголова партії Александер Гауланд (Alexander Gauland). Після чого журналісти та оглядачі запитували: «А що йому там було треба[38]?»

Кількість членів партії

[ред. | ред. код]
2013 17,687[39]
2014 20,728[39]
2015 16,385[39]
2016 26,409[39]
2017 29,000[40]
2018 33,500[41]
2019 35,000[42]
2020 32,000[17]

Засновники та керівники партії

[ред. | ред. код]

Партія поки що не має голови партії та генерального секретаря. На своєму першому установчому з'їзді на загально-національному рівні 14 квітня 2013 був обрана Президія у складі з 10 членів та група з трьох лідерів (офіційний статус «речники партії»):

Колишні
Сучасний
  • Тіно Хрупалла (нар. 1975) — політик, член Бундестагу з 2017 року. Лідер партії з 2019 року (до січня 2022 року — із Йорґом Мойтеном).

Наукова рада

[ред. | ред. код]

1-й з'їзд обрав склад наукової ради:

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Taub, Amanda; Fisher, Max (18 січня 2017). Germany's Extreme Right Challenges Guilt Over Nazi Past. The New York Times. Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 28 січня 2020.
  2. ↑ а б Understanding the 'Alternative for Germany': Origins, Aims and Consequences (PDF). University of Denver. 16 листопада 2016. Архів оригіналу (PDF) за 19 квітня 2017. Процитовано 29 квітня 2017.
  3. ↑ а б Beyer, Susanne; Fleischhauer, Jan (30 березня 2016). AfD Head Frauke Petry: 'The Immigration of Muslims Will Change Our Culture'. Der Spiegel. Архів оригіналу за 21 червня 2019. Процитовано 28 січня 2020.
  4. ↑ а б * Johannes Kiess; Oliver Decker; Elmar Brähler (2016). Introduction | German perspectives on right-wing extremism: challenges for comparative analysis. У Johannes Kiess; Oliver Decker; Elmar Brähler (ред.). German Perspectives on Right-Wing Extremism: Challenges for Comparative Analysis. Routledge. с. 3—4. ISBN 978-1-317-23184-4. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
  5. ↑ * Tom Lansford, ред. (2014). Political Handbook of the World 2014. SAGE. с. 532. ISBN 978-1-4833-3327-4. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
  6. ↑ Nordsieck, Wolfram (2017). Germany. Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 22 жовтня 2018. Процитовано 28 січня 2020.
  7. ↑ Simon Franzmann (2015). The Failed Struggle for Office Instead of Votes. У Gabriele D'Ottavio; Thomas Saalfeld (ред.). Germany After the 2013 Elections: Breaking the Mould of Post-Unification Politics?. Ashgate. с. 166—167. ISBN 978-1-4724-4439-4. Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 28 січня 2020.
  8. ↑ * Thousands rally in Hanover against anti-Islam AfD party. Al Jazeera. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018. ... rally in Hanover against anti-Islam AfD party
  9. ↑ Zeller, Frank. Anti-migrant, anti-Muslim and anti-Merkel, Germany's AfD set to enter parliament. The Times of Israel. The Times of Israel. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
  10. ↑ Horn, Heather (27 травня 2016). The Voters Who Want Islam Out of Germany. The Atlantic. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018. The AfD's founder Bernd Lucke, an economics professor, left the party last summer, condemning rising xenophobia.
  11. ↑ The Latest: Merkel's bloc comes 1st in German election. Associated Press. 25 вересня 2017. Архів оригіналу за 11 лютого 2020. Процитовано 28 січня 2020.
  12. ↑ Germany's AfD backs anti-Islam course in party programme. The Irish Times. 1 травня 2016. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
  13. ↑ German election: Why this vote matters. BBC News. 15 вересня 2017. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
  14. ↑ WELT (24 серпня 2017). AfD: Für Putins „autoritäres Regime“? Gauland und Weidel widersprechen. DIE WELT (нім.). Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  15. ↑ Weiland, Severin (18 грудня 2015). AfD: Vize Alexander Gauland will kein Geld von Russland. Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  16. ↑ а б Кай-Александер Шольц (22 травня 2019). Зв'язки німецьких правих популістів з Росією. dw.com. Deutsche Welle.
  17. ↑ а б Party members: Greens gain, AfD and SPD lose. RedaktionsNetzwerk Deutschland (нім.). 14 лютого 2021. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 15 травня 2021.
  18. ↑ а б в Пол Кербі (25 вересня 2017). Вибори в Німеччині: поворотний момент в історії країни. BBC Україна. Архів оригіналу за 26 вересня 2017.
  19. ↑ а б Німецька Хвиля: Почему лидер правых популистов в ФРГ сдала свои позиции [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.]
  20. ↑ а б Німецька Хвиля: Кремлівська «Альтернатива для Німеччини»? Зв'язки німецьких правих із Росією [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Deutsche Welle: AfD klagt gegen Merkels Flüchtlingspolitik vor Verfassungsgericht [Архівовано 29 січня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
  22. ↑ Results Germany - The Federal Returning Officer. www.bundeswahlleiter.de (англійською) . Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 5 лютого 2022.
  23. ↑ Frankfurter Allgemeine Entscheidet die D-Mark-Partei die Wahl? [Архівовано 6 червня 2013 у Wayback Machine.], 7.05.2013
  24. ↑ Deutschlandfunk.de (Німецьке Радіо): Parteienfinanzierung aus Russland oder verschwörungstheoretischer Unfug? [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.](нім.)
  25. ↑ SPIEGEL: Moskaus deutsche Marionetten: Wie Putin die AfD für seine Zwecke benutzt [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
  26. ↑ Berliner Zeitung: Der Streit innerhalb der AfD ist noch lange nicht beendet.[недоступне посилання](нім.)
  27. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  28. ↑ Le Blond, Josie (11 January 2019) «New far-right German party adopts former secret Nazi symbol „New far-right German party adopts former secret Nazi symbol“ [Архівовано 25 серпня 2019 у Wayback Machine.] The Guardian
  29. ↑ Mikelionis, Lukas (January 11, 2019) „German far-right party uses ‘secret’ Nazi symbol as its logo“ [Архівовано 25 серпня 2019 у Wayback Machine.] New York Post
  30. ↑ 4,7 Prozent — Wahlkrimi um die Euro-Kritiker AfD [Архівовано 13 лютого 2017 у Wayback Machine.] — „Berliner Morgenpost“, 23.09.2013
  31. ↑ Німецьку партію підозрюють у фінансуванні Кремлем. Вона все заперечує. [Архівовано 26 листопада 2014 у Wayback Machine.] Європейська правда. 24.11.2014.
  32. ↑ „Альтернатива для Німеччини“ критично відреагувала на „кримський вояж“ своїх депутатів. Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
  33. ↑ Chesnokov, Edvard (9 March 2019). Глава партии „Альтернатива для Германии“ Александр Гауланд: Ситуация в Донбассе — это внутреннее дело России и Украины [Архівовано 14 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.). Komsomolskaya Pravda. Retrieved 9 March 2019.
  34. ↑ https://twitter.com/afdlindemann. Twitter (укр.). Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
  35. ↑ Ультраправі Нмеччини закликають відновити Північні потоки. ua.korrespondent.net (рос.). Процитовано 30 вересня 2024.
  36. ↑ Strategiesitzung in der Botschaft: AfD sucht Rat aus Russland [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.]. — SPIEGEL, 7.12.2014 (нім.)
  37. ↑ Gold-Shop spielt angeblich keine Rolle: Treffen in der Botschaft: Gold-AfD lässt sich jetzt von Pleite-Putin beraten [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — FOCUS, 7.12.2014 (нім.)
  38. ↑ Was macht der AfD-Vize in der russischen Botschaft? [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Die Welt, 11.09.14 (нім.)
  39. ↑ а б в г Bildung, Bundeszentrale für politische. Mitgliederentwicklung der Parteien | Infografiken | Parteien in Deutschland | bpb. www.bpb.de (нім.). Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 21 серпня 2018.
  40. ↑ Home - Alternative für Deutschland. www.afd.de (de-DE) . Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 21 серпня 2018.
  41. ↑ Home - Alternative für Deutschland. www.afd.de (de-DE) . Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 17 жовтня 2018.
  42. ↑ Home - Alternative für Deutschland. www.afd.de (de-DE) . Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 2 лютого 2019.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  43. ↑ Leader of Germany’s far-right AfD steps down — and quits party. Politico (англійською) . 28 січня 2022. Архів оригіналу за 4 лютого 2022. Процитовано 5 лютого 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альтернатива_для_Німеччини&oldid=43598552