Ілокос
| Регіон I Ілокос | |||
|---|---|---|---|
|
| |||
| |||
| Адміністративний центр | м. Сан-Фернандо, Ла Уніон | ||
| Країна | Філіппіни | ||
| Провінції | 4 | ||
| Муніципалітети | 116 | ||
| Офіційна мова | Ілоканська, Тагальська, Панґасіанська, Англійська, Болінао | ||
| Населення | |||
| - повне | 4 748 372[1] (2010) | ||
| Площа | |||
| - повна | 13 055 км² | ||
| Код ISO 3166-2 | PH-01 | ||
| |||
| |||
| |||
Ілокос (філ. Rehiyon ng Ilocos; ілок. Rehion ti Ilocos чи Deppaar ti Ilocos; панг. Rihiyon na Sagor na Baybay na Luzon (Регіон на північно-західному узбережжі острова Лусон)) — регіон на Філіппінах, позначається як Регіон І. Розташований в північно-західній частині острова Лусон, що межує на сході з Кордильєрським адміністративним регіоном і регіоном Долина Кагаян, а на півдні з регіоном Центральний Лусон. На північному заході межує з Південнокитайським морем.
До складу регіону входять чотири провінції: Північний Ілокос, Південний Ілокос, Ла Уніон і Пангасінан. Регіональним центром є Сан-Фернандо в провінції Ла Уніон. Ілоканською мовою розмовляє 66 % населення регіону, панґасіанською — 27 %, тагальською — 3 %.[2]
Регіон Ілокос спочатку був заселений представниками негроїдної раси, а потім вони були витіснені малайськими та австронезійськими мігрантами.
В 16-му столітті в даний регіон прибули іспанці, які створили християнські місії та урядові установи для контролю місцевого населення та навернення їх в католицизм. Місцеве населення така ситуація невлаштовувала, тому виникали часті повстання.
В 1901 році регіон потрапив під американське колоніальне управління, а в 1941 році — під японську окупацію.
В 1945 році, під час Другої світової війни, американські війська та філіппінські партизани звільнили Ілокос від японської окупації.
Деякі сучасні президенти Філіппін родом з регіону Ілокос: Ельпідіо Кіріно, Маркос Фердинанд, Фідель Рамос.
До формування Кордильєрського адміністративного регіону, до регіону І входили провінції Абра, Гірська провінція та Бенгует.
Регіон Ілокос займає територію вузької долини між гірською системою Центральна Кордильєра на сході та Південнокитайським морем на заході. Він також займає північну частину рівнини Центральний Лусон та північно-східну частину гір Замбалес.
Затока Лінґайєн є найбільшим водним ресурсом в регіоні, в ній розміщуються десятки островів, в тому числі Національний Парк Сотня Островів.
Річка Агно проходить через провінцію Пангасінан та впадає в затоку Лінґайєн.
До складу регіону входять: 4 провінції, 9 міст, 116 муніципалітетів та 3 265 баранґаїв.[3]
Економіка регіону побудована, головним чином, на агропромисловому секторі. Поширеними є культивування рису, тютюну, кукурудзи, цукрового очерету, фруктів; розведення худоби (свині, кури, кози, буйволи), а також переробка продукції тваринництва, зокрема, переробка риби. 61 % податкових надходжень є з провінції Пангасінан.[5] Галузі обслуговування та легкої промисловості зосереджені в містах. В Сан-Фернандо аеропорт модернізовано для здійснення міжнародних перевезень. Поширеною є також туристична галузь. Вона зосереджена в прибережних зонах та в частині екотуризму.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
