Літературознавство

Літературозна́вство — комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова.

Літературознавство — відносно молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII — на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки. До 18 століття вона розвивалася як галузь філософії та естетики. Хоча зачатки літературознавчих уявлень існували вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель.

Сам же термін «літературознавство» у сучасному розумінні з'явився у 1812 році. У 19 столітті з'являються і перші літературознавчі школи, в тому числі українські^[1].

Предмет літературознавства

Специфіка та функції літератури як виду мистецтва.
Зміст та форма художнього твору.
Загальні тенденції у розвитку літературного процесу

Основні і допоміжні літературознавчі дисципліни

Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. До перших зараховуються теорія, історія літератури та літературна критика.

Допоміжними вважаються бібліографія, текстологія та літературознавча історіографія.

Логіко-гносеологічний аналіз літературознавства ставить і розв'язує питання про його науковий статус і про характер його науковості, тобто про місце і співвідношення в літературознавчих працях об'єктивного і суб'єктивного моментів, констатації, опису цих елементів та їх оцінки. Наявна істотна відмінність у характері знань (інформації), які дають літературознавчі дисципліни, відображується у поширеному словосполученні, практикованому багатьма журналами для позначення одного з своїх розділів — «Літературознавство і критика». У такому разі до літературознавства відносять тільки історію літератури і теорію літератури. Літературна критика трактується як окремий вид творчої діяльності, в якій переважає оцінний (значною мірою суб'єктивний) момент.

Однак, і при такому досить умовному розмежуванні не заперечується органічний взаємозв'язок усіх літературознавчих дисциплін. Так, літературний критик для коректної і переконливої оцінки нового твору мусить знати історію літератури і володіти основними сучасними теоретико-літературознавчими знаннями. Історик літератури, в свою чергу, спирається на літературно-критичні оцінки і теоретичні праці, що з'явилися в часи, коли були написані аналізовані ним твори, виходячи з сучасних йому літературознавчих концепцій та естетичних потреб. Історія літератури постійно відштовхується від тих загальних положень і принципів, що їх розробляє теорія літератури. Простежуючи історико-літературний процес як закономірний поступальний рух від минулого до сучасності, історія літератури постійно використовує понятійний і термінологічний апарат теоретика. Погляд на історію літератури з позиції сучасних вимог надає подібним дослідженням широти й актуальності. Таким чином, для історії літератури є бажаною постійна взаємодія з наукою, що досліджує сучасний літературний процес, тобто з критикою.

Це ж стосується і теорії літератури, яка не тільки узагальнює здобутки історії літератури і літературної критики, а й конструює свої системи, враховуючи нові філософсько-естетичні ідеї.

Текстологія та літературознавча історіографія також потребують відповідної теоретико-методологічної бази, не можуть бути суто описовими, емпіричними науками. Найбільш безсторонньою видається, на перший погляд, бібліографія. Однак й нею успішно і продуктивно займається людина широких гуманітарних зацікавлень.

Див. також

Примітки

↑ Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (С. Єфремов, М. Грушевський, М. Зеров, Д. Чижевський та ін.). Архів оригіналу за 21 березня 2017. Процитовано 20 жовтня 2018.

Джерела

Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007

Література

Вступ до літературознавства : підручник / О. А. Галич. – Львів : Львівська політехніка, 2017. – 324 с. – ISBN 966-941-070-2.
Українська літературознавча думка XX століття (Західна Україна, еміграція): навч. посіб. / Микола Ільницький. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2015. — 352 с. — ISBN 978‐617‐10‐0064‐3
Українське літературознавство постколоніального періоду: моногр. / Петро Іванишин. — К. : ВЦ «Академія», 2014. — 192 с. — (Сер. «Монограф»).

Посилання

Літературознавство // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 576-579.
534/mode/1up?view=theater Соціологічне літературознавство; Соціологічний метод; Філософія літератури // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 422; 534.
Буржуазне літературознавство // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 98.
Літературознавство та інші науки // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 304. — 634 с.
Конференції з літературознавства [Архівовано 13 червня 2010 у Wayback Machine.]
Літературне місто: Літературознавство [Архівовано 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з мистецтва.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (С. Єфремов, М. Грушевський, М. Зеров, Д. Чижевський та ін.). Архів оригіналу за 21 березня 2017. Процитовано 20 жовтня 2018.

[1]