Ольшевський Володимир Антонович

Володимир Антонович Ольшевський (16 червня 1873(18730616), м. Умань — 7 липня 1933, м. Познань, Польща) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, учасник Першої світової війни, полковник російської армії.

Володимир Антонович Ольшевський
Полковник (25.3.1917)  Генерал-хорунжий (1923)
Володимир Ольшевський Антонович
Загальна інформація
Народження	16 червня 1870(1870-06-16) м. Умань, Київської губернії
Смерть	7 липня 1933(1933-07-07) (63 роки) м. Познань,  Польща
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Російсько-японська війна Перша світова війна Українсько-радянська війна І Зимовий Похід
Командування
9-й полк 3-ї Залізної стрілецької дивізії
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР) Хрест Симона Петлюри

Життєпис

Народився в м. Умань Київської губернії, походив з родини урядовця. Закінчив Златопільську гімназію, слухав лекції на медичному та фізико-математичному факультетах Київського університету. Навчався в Київському піхотному юнкерському училищі. У 1901 році підпрапорщиком відбув на службу в 131-й Тираспольський піхотний полк. У 1904-05 роках брав участь у російсько-японській війні в складі 21-го Східносибірського полку.

Перша світова війна

У серпні 1914 прийняв командування 4-м батальйоном 279-го Лохвицького піхотного полку. У жовтні підвищений до звання капітана. Восени того року поранений двічі. 6 листопада 1915 достроково підвищений до чину підполковника. У грудні прийняв командування півбатальйоном 75-го маршового батальйону. На початку 1917 року переведений до 278-го Кромського піхотного полку, яким керував К. Прісовський. 25.3.1917 р. мав звання полковника. З березня керує окремим дивізіоном 2-го Запасного кавалерійського полку.

Національні змагання

З 1917 року брав участь у формуванні національних збройних сил України. У 1918 році — командир військової частини на більшовицькому фронті. Почергово командував куренями 27-го Козелецького полку в Чернігові, 21-го пішого Сквирського полку в Києві, далі — помічник командира 19-го Овруцького полку.

На початку протигетьманського повстання полк Ольшевського скеровано проти сил Директорії; не бажаючи воювати проти своїх, Овруцький полк повернувся в Київ.

З приходом до влади Директорії 7-у кадрову дивізію, до якої входив 19-й Овруцький полк, очолив Микола Шаповал, Ольшевський був у нього заступником. На початку лютого 1919 полк брав участь у боях за Бердичів; у березні дивізія відступає до Жмеринки, де червоноармійці прорвали фронт і розділили Армію УНР на дві частини. Уся група Миколи Шаповала потрапила в оточення. У квітні вони перейшли Збруч на територію Галичини. Полковник Ольшевський керує 3-м куренем 16-го загону, що формувався із залишків 7-ї дивізії. У травні 16-й загін намагається оволодіти Кам"янцем-Подільським, що завершилося нищівною поразкою. Ті частини, що залишилися, переформовано в 3-ю дивізію. Одну з перших перемог дивізія здобула в бою за містечко Шатава за 17 верст від Кам"янця. Згодом дивізія захопила Вапнярку й відбила спроби реваншу сил Йони Якіра; за цю операцію 3-я дивізія отримала звання Залізної. У 1919 році командир 9-го полку 3-ї Залізної стрілецької дивізії, з червня — помічник командира дивізії, з жовтня — заступав хворого на тиф командира дивізії О. Удовиченка.

Учасник Першого Зимового походу Армії УНР.

26 грудня 1919 р. «залізні» розбиті білогвардійською кіннотою; вцілілі згруртовані полковником Стефановим у 3-й кінний полк.

У січні 1920 року призначений командиром українськими військовими силами Уманщини — 4 січня полковник Трутенко очолює Липовецький гарнізон, Ольшевський — Уманський. Тоді в Умані видавалися газети, відозви до війська та інтелігенції, до добровольчих вояків, протегували цьому Петро Дерещук і Ольшевський. У середині січня 1920 уманський гарнізон зазнає чергової «радянізації» від гайдамак отамана Волоха, серед заарештованих і Ольшевський. Звільнений 19 березня після приходу до Умані українських військових частин.

З 25 березня служить булавним старшиною штабу Волинської дивізії. Під час польсько-радянської війни 1920 року був помічником командира 3-ї Залізної дивізії. Був начальником залоги в Кам"янці-Подільському. Брав участь у боях на більшовицькому фронті до листопада 1920 року.

З грудня 1920 року перебував у таборі Каліш. Був одним з організаторів табірного життя дивізійників, членом товариства вояків Армії УНР, Українського воєнно-історичного товариства та членом управи Української станиці в Калішу.

3.08.1921 р. дістав ранг генерал-хорунжого.

1923 року підвищений у генерал-хорунжого зі старшинством із 6 жовтня 1920. Пізніше жив у Лодзі, згодом в Познані (Польща), де і помер.

Посилання

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
• Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
• Збірник військовослужбовців Дієвої армії УНР
• Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії УНР — уродженців Черкащини. — Дрогобич. Видавнича фірма «Відродження», 2009. — 192 с.