Огюст Роден
Франсуа́ Огю́ст Рене́ Роде́н (фр. François-Auguste-René Rodin; 12 листопада 1840, Париж — 17 листопада 1917, Медон, поблизу Парижа) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму в скульптурі.
Життєпис
ред.
Роден був сином дрібного чиновника. Навчався в Парижі у Школі малювання і математики (у 1854—1857) та у А. Л. Барі в Музеї природної історії (1864). У 1864—1871 роках працював в майстерні А. Карр'є-Беллеза. Робив моделі дрібної декоративної пластики (у тому числі для порцеляни Севрскої національної мануфактури). У 1871-77 оздобив монументально-декоративними скульптурами декілька будівель Брюсселя. У 1875 відвідав Італію, де захопився мистецтвом скульпторів Мікеланджело, Донателло та Лоренцо Гіберті. З 1877 вивчав пам'ятники французької готики.
Творчість
ред.Його творчість пов'язала XIX століття з XX-м, синтезувала реалізм з новаторством. Досконалість притаманна вже раннім роботам Родена («Людина зі зламаним носом»[fr], 1864). Статуям «Бронзова епоха» (1877), що втілює пробудження людства, його сум'яття перед майбутнім, і пронизана пафосом пророцтва статуя «Пророк Іоанн-Хреститель» (1879) у повній мірі притаманні характерні для Родена філософська глибина задуму, гостра життєвість й енергійне моделювання об'єму. У скульптурі «Бронзова доба» (1876) автор прагне перейти до створення монументальних творів. Ідея створення цієї скульптури виникла в результаті знайомства Родена з творчістю Мікеланджело під час поїздки до Італії.
Громадяни Кале
ред.
Свою найвідомішу скульптуру «Громадяни Кале»[fr] de Calais Роден створив у 1884—1888 роках. Громадяни Кале — герої одного з епізодів Столітньої війни. Скульптура ілюструє легендарні події, коли англійський король Едуард ІІІ узяв в облогу основну французьку фортецю Кале, яка тривала майже рік. Спроби французів прорвати облогу щоразу провалювалися. Врешті решт, коли голод примусив французів сісти за стіл переговорів, англійський король почав вимагати видати йому шість найзнатніших громадян, маючи намір стратити їх на пострах всім іншим. Першим зголосився віддати своє життя один з найбільших багатіїв міста. За ним пішли й інші. За вимогою короля, вони повинні були винести ключі від міста Кале без одягу та взуття з мотузками на головах — на знак рабства і ганьби. Але королева Філліпа пожаліла цих людей та випросила прощення для них. На задньому плані скульптури Андр'єд Андр та Жан ді Фієн. Їм страшно, вони закривають обличчя руками. Поряд ще двоє — брати де Віссан. У центрі стоїть Есташ де Сен-П'єр[fr]. Він вже старець і йому не страшно помирати. Покірність долі заставила його опустити голову. І лише Жан Ер дивиться вперед. Він тримає ключі від рідного міста. Зморшки на лобі, стиснуті губи. Він захистив своє місто. Він переміг. Створена Роденом скульптура була настільки реалістичною, що її відмовились встановлювати на площі. Тільки через сім років пам'ятку все-таки вилили з бронзи. Усі фігури — людського зросту. Роден спеціально не робив постаменту, він хотів, щоб герої Кале не підносилися над людьми, а завжди залишалися серед них. Упродовж ХХ ст. робота Родена з'являлася в багатьох містах світу, зокрема в Парижі та Лондоні.
Ворота Пекла
ред.З 1880 і до кінця життя Роден працював над великою горельєфною композицією «Ворота пекла», навіяною «Божественною комедією» Данте, мотивами античної міфології, біблійних легенд, поезії Ф. Війона та сучасної Роденові поезії. Скульптор хотів, щоби композиція символічно втілювала світ людських пристрастей. Окремі теми цієї композиції Роден розробляв у вигляді самостійних творів. Це гостро гротескна фігура «Та, яка була чудовою Ольм'єр» (1885), пронизана тонкою поезією група «Поцілунок» (1886). Апофеозом жіночої краси є незвично сексуальна скульптура «Вічна весна». Цю скульптуру учень Родена Антуан Бурдель назвав шедевром шедеврів. У цій композиції він зобразив свою кохану — Камілу Клодель. Оригінал знаходиться в Ермітажі, у Санкт-Петербурзі.
Мислитель
ред.
Скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю (1888).
Оригінал скульптури «Мислитель» зберігається в музеї Родена в Парижі. Бронзова копія стоїть на могилі автора. Існує близько 20 бронзових та гіпсових копій статуї, розкиданих по всьому світу. За задумом Родена скульптура зображує Данте, автора «Божественної комедії». Моделлю для скульптури був француз Жан Бо, боксер з гімнастичним торсом і привабливими м'язами, що виступав у дешевих виставах боїв у «кварталі червоних ліхтарів». Мистецтво Родена винесло його образ у інший, інтелектуальний і художній вимір, чого не змогла зробити обмежена реальність.
Пізня творчість
ред.З середини 1880-х рр. у творчості Родена зростає тяжіння до ускладнення символічних образів, до виявлення полярних, вкрай сильних людських емоцій — від ясної гармонії та ліризму до повного відчаю і похмурої зосередженості. Поступово змінюється і манера Родена: його твори набувають ескізного, ніби незакінченого характеру, контрастнішою стає гра світла й тіні, а моделювання форм — підкреслено мальовничим. Це дозволяло Родену передати враження повільного, часом болісного народження форм зі стихійної, аморфної матерії силою «духовного пориву».
На відміну від імпресіоністів-живописців Роден завжди схилявся до позачасових, загальнолюдських сюжетів. Разом із тим він завжди зберігав відому визначеність форм і надавав особливого значення їх фактурності як важливому засобу загострення образу.
Все ж таки втрата відчуття монументальності вирізняє такі роботи Родена, як пам'ятники В. Гюго (мармур, 1886—1900) та О. де Бальзака (бронза, 1893–1897). Так, наприклад, пам'ятник Оноре де Бальзака був зі скандалом відкинутий через несхожість. І лише в 1939 році його було встановлено в Парижі. Це остання монументальна робота Родена.
Проект «Вежі праці» (гіпсова модель, 1899). У той же час Роден продовжував створювати портретні погруддя, що вирізняються гостротою і цілісністю передачі характеру людини, його внутрішнього світу (бюсти: Жюля Далу, 1883, Анрі Рошфора, 1897). Особливу художню цінність становлять динамічні й легкі за виконанням малюнки й офорти.
Варіанти всіх названих скульптурних творів митця (у гіпсі, бронзі, мармурі) знаходяться в Музеї Родена в Парижі, а також у багатьох музеях світу.
Каміла Клодель
ред.Близьким стосункам Огюста Родена і Каміли Клодель присвячено багато статей, книг. Остання п'єса Ібсена «Коли помирають, прокинувшись», створена в 1900 р. також написана про Родена та Камілу. Саме вона позувала для більшості скульптур Родена: «Вічна весна», «Думка», «Поцілунок», «Аврора» та ін. Каміла Клодель також була скульптором, тому Роден залучав її до виконання етапних робіт «Громадяни Кале» та «Ворота пекла». Після розриву з Огюстом вона усамітнилася. Її переслідувала ідея, що Роден викраде всі її роботи. Останні 30 років свого життя вона знаходилася у психіатричній лікарні.
Після того, як Камілу помістили до лікарні, Роденові запропонували віддати її кімнату для його музею. Він погодився і брат Каміли надав її роботи, з роками колекція поповнилась відомою роботою «Хвиля».
Учні
ред.Серед учнів Родена — Антуан Бурдель, послідовник його класичних традицій, і Константин Бранкузі, скульптор — модерніст, абстракционіст.
Париж. Музей Родена
ред.-
Палац Бірона=Музей Родена, партер. -
Вигляд з саду. -
Музей влітку.
Див. також
ред.- 6258 Роден — астероїд, названий на честь скульптора[16].
Примітки
ред.- ↑ https://cantorfoundation.org/resources/why-is-rodin-important/
- ↑ Cassou J., Brunel P., Claudon F. та ін. Encyclopédie du symbolisme — 1979. — ISBN 2-85056-129-0
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ Artists + Artworks
- ↑ https://www.donneesquebec.ca/recherche/fr/dataset/musee-dart-contemporain-de-montreal-liste-dartistes-de-la-collection-domaine-public — 2015.
- ↑ http://kmska.be/collection/work/data/04q0rf
- ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/rodin-auguste-1
- ↑ https://www.museejoliette.org/fr/collections/?artistes=13714
- ↑ Smithsonian American Art Museum person/institution ID
- ↑ https://ncartmuseum.org/artist/auguste-rodin/
- ↑ Jean d'Aire
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/321570
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Література
ред.
- Альбом «Сокровища Эрмитажа», Л, «Советский художник», 1969
- Günther Anders: Obdachlose Skulptur. Über Rodin. Hrsg. Gerhard Oberschlick in Verbindung mit Werner Reimann als Übersetzer, C. H. Beck, München 1994, ISBN 3-406-37450-6.
- Wolfgang Brückle: Von Rodin bis Baselitz. Der Torso in der Skulptur der Moderne. [Katalogbuch zur Ausstellung Von Rodin bis Baselitz — Der Torso in der Skulptur der Moderne in der Staatsgalerie Stuttgart vom 7. April bis 19. August 2001]. Ostfildern-Ruit 2001, ISBN 3-7757-1034-5.
- Dieter Brunner [Hrsg.]: Die obere Hälfte. Die Büste seit Auguste Rodin. [erschien anlässlich der gleichnamigen Ausstellung, Städtische Museen Heilbronn, 9. Juli — 9. Oktober 2005 …]. Heidelberg 2005, ISBN 3-936921-01-6 (Museumsausgabe), ISBN 3-89904-177-1 (Buchhandelsausgabe).
- documenta III. Internationale Ausstellung; Katalog: Band 1: Malerei und Skulptur; Band 2: Handzeichnungen; Band 3: Industrial Design, Graphik; Kassel/Köln 1964 (Im Jahr 1964 wurden Arbeiten von ihm auf der documenta III in Kassel in der berühmten Abteilung Handzeichnungen gezeigt.)
- Manfred Fath (Hrsg.): Auguste Rodin, Das Höllentor. Zeichnungen und Plastik. [anlässlich der Ausstellung in der Städtischen Kunsthalle Mannheim vom 28. September 1991 bis 6. Januar 1992]. München 1991. ISBN 3-7913-1162-X.
- Dominique Jarrassé: Rodin. Faszination der Bewegung. Editions Terrail, Paris 1993, ISBN 2-87939-083-4.
- Per Kirkeby: Rodin. La porte de l'enfer. Verlag Gachnang & Springer, Bern — Berlin 1985, ISBN 978-3-906127-06-4.
- Keisch, Claude (Red.): Auguste Rodin. Plastik, Zeichnungen, Graphik. Berlin 1979.
- Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Wiesbaden 1949.
- Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Leipzig 1920.
- Schmoll-Eisenwerth, Josef A.: Auguste Rodin — die Bürger von Calais — Werk und Wirkung. [Katalog zur Ausstellung; Skulpturenmuseum Glaskasten Marl, 23. November 1997 bis 1. März 1998 ; Musée Royal de Mariemont, 27. März bis 21. Juni 1998]. Ostfildern-Ruit 1997.