Мідь

Мідь, кýпрум (хімічний знак — ${\ce {Cu}}$, лат. cuprum) — хімічний елемент з атомним номером 29, що належить до 11-ї групи, 4-го періоду періодичної системи хімічних елементів.

Мідь (Cu)
Атомний номер	29
Зовнішній вигляд простої речовини	ковкий, в'язкий червонувато-коричневий метал
Властивості атома
Атомна маса (молярна маса)	63,546 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома	128 пм
Енергія іонізації (перший електрон)	745,0(7,72) кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація	[Ar] 3d10 4s1
Хімічні властивості
Ковалентний радіус	117 пм
Радіус іона	(+2e) 72 (+1e) 96 пм
Електронегативність (за Полінгом)	1,90
Електродний потенціал	0,345
Ступені окиснення	2; 1
Термодинамічні властивості
Густина	8,96 г/см³
Молярна теплоємність	0,385 Дж/(К·моль)
Теплопровідність	401 Вт/(м·К)
Температура плавлення	1356,6 К
Теплота плавлення	13,01 кДж/моль
Температура кипіння	2840 К
Теплота випаровування	304,6 кДж/моль
Молярний об'єм	7,1 см³/моль
Кристалічна ґратка
Структура ґратки	кубічна гранецентрована
Період ґратки	3,610 Å
Відношення с/а	n/a
Температура Дебая	343 К
Інші властовості
Критична точка	н/д
H He Li Be B C N O F Ne Na Mg Al Si P S Cl Ar K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Nh Fl Mc Lv Ts Og * La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu ** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr
Мідь у Вікісховищі

Проста речовина — мідь. Це пластичний ковкий перехідний метал червонувато-золотистого кольору (рожевий за відсутності оксидної плівки), добрий провідник тепла і електрики. Цей метал людство використовує віддавна.

Походження назви

Українське слово «мідь» походить від прасл. *mědь. Слов'янське *mědь «мідь» не має чіткої етимології, можливо, споконвічне слово. Були запропоновані такі версії:

• Одна з версій вважає це слово запозиченням з германських мов і пов'язує його з давн.в-нім. smîda («метал») і smid («коваль»), дав.-ісл. smiðr («ремісник», «коваль»), нім. Schmied і англ. smith («коваль»).
• Друга припускає питомо словʼянське походження, пов'язуючи його зі староцерк.-слов. смѣдъ («темний»).
• Третя виводить назву металу від назви стародавньої країни Мідії (іранське Мāda-, грец. Μηδία).
• Четверта порівнює словʼянське слово з хеттськ. miti-, mita- («червоний»). Тобто, буквально — «червоний метал».
• Інші версії звʼязують «мідь» з грец. σμίλη («ніж для вирізування») або з ірл. mēin(n) («руда, метал»).

Латинська назва міді cuprum, «купрум» бере своє походження від назви острова Кіпр (грец. Κύπρος, у латинській передачі ‎Kúpros), де у давнину існував широкий промисел мідних предметів.

Алхіміки звали мідь словом Venus («Венера»), пов'язуючи її з планетою Венера.

Загальні відомості

Густина 8,940 г/см³. t_пл 1084,5 °С; t_кип 2567 °С. Твердість за Моосом — 2,5-3. Хімічно малоактивна, але на повітрі завжди вкрита шаром оксидів або основного карбонату. Домішки: Ag, As, Fe, Bi, Sb, Hg, Ge. Взаємодіє з галогенами, сіркою, селеном, утворює комплексні сполуки з ціанідами і ін. Солі одновалентної міді у воді або нерозчинні, або якщо не стабілізуються комплексоутворенням диспропорціонують. Наприклад:

$\mathrm {Cu_{2}SO_{4}\longrightarrow CuSO_{4}+Cu}$

або більш загально в іонній формі:

$\mathrm {2[Cu(H_{2}O)_{2}]^{+}+2H_{2}O\longrightarrow [Cu(H_{2}O)_{6}]^{2+}+Cu}$

Стабілізовані комплексоутворенням сполуки одновалентної міді ([Cu(NH₃)₂]⁺, [Cu(Г)₂]^- де Г — галоген (крім F) або ціанід-іон) легко окиснюються до сполук двовалентної міді, яку використовують для очищення газів від кисню: їх пропускають через водний розчин амоніаку з порошком міді, при цьому поверхневий шар оксиду розчиняється і мідь вільно окиснюється. На практиці поведінку амоніачних розчинів оксидів міді можна спостерігати поклавши круглу мідну пластинку (монету) у прозору посудину з водним розчином амоніаку так, щоб розділити розчин на дві частини. У верхній частині, завдяки доступу кисню, розчин забарвиться в темно-синій колір сполуками двовалентної міді, в нижній сполуки двовалентної міді прореагують з металевою міддю з утворенням безбарвних сполук одновалентної міді, тому розчин буде світлішим або безбарвним.

Солі двовалентної міді добре розчинні у воді і в розбавлених розчинах повністю дисоційовані. Кларк міді 4,7·10⁻³ % за масою. В основних гірських породах її середній вміст трохи вищий (10⁻²). Мідь характерна для основного і кислого магматизму. При першому вона концентрується в магматичних і скарнових родовищах і поствулканічних колчеданних рудах. У звʼязку з гранітним магматизмом формуються мідно-порфірові і жильні родовища.

Історія

Алхімічний символ міді.

Початок мідної доби поклало освоєння людьми техніки гарячого кування і литва, якому багато сприяло поширення гончарного виробництва. Печі й керамічні форми для відливання дали можливість освоїти методи переробки самородної міді. Сталося це на Близькому Сході приблизно у IV тисячолітті до н. е., в Європі і Китаї в II—III тисячолітті до н. е., а в Перу на початку I тисячоліття до н. е.

Наступний етап розвитку технологій настав вже наприкінці III тисячоліття до н. е., коли була відкрита можливість отримання металів не лише з руди. У зв'язку з відносною простотою отримання з руди і порівняно невисокою температурою плавлення мідь — найперший метал, який був освоєний людиною. Одночасно, найімовірніше випадково, було встановлено, що, якщо в тигель, де плавиться мідь, додати трохи олова і цинку якість отриманого матеріалу суттєво покращиться.

На початку II тисячоліття до нашої ери мідь стала замінюватися бронзою. Приблизно у цю ж пору з'явилися й перші залізні вироби, але мʼяке залізо (не придатне до лиття, оскільки вимагало надмірно високих температур), як матеріал для зброї і сільськогосподарських знарядь, не могло конкурувати з бронзою, — бронзова доба тривала ще 1000 років, аж до освоєння технологій навуглецьовування, гартування і зварювання сплавів заліза.

І пізніше бронза зберігала свою роль, тому що перевершувала залізо в технологічності, — якщо форму залізному виробу можна було надавати лише куванням (тому навіть старовинні цвяхи мали квадратний перетин), то бронзові знаряддя можна було виливати. З XV століття бронза знову стала стратегічним матеріалом, оскільки виявилося, що вона незамінна для виготовлення гармат.

Мідь і її сплави з глибокої давнини служили для карбування монет і медалей.

Мінерали міді

Самородна мідь

Відомо 170—200 мінералів міді, але промислове значення мають близько 20. До них належать: самородна мідь Cu (92 %), халькопірит (мідний колчедан) CuFeS₂ (34,6 %), борніт Cu₅FeS₄(63,3 %), кубаніт CuFe₂S₃ (22–24 %), халькозин Cu₂S (79,9 %), ковелін (мідний блиск) CuS (66,5 %), тенантит 3Cu₂S·As₂S₃ (57,5 %), тетраедрит 3Cu₂S·Sb₂S₃ (52,3 %), енаргіт Cu₃AsS₄, куприт Cu₂O (88,8 %), тенорит CuO (79,9 %), малахіт CuCO₃·Cu(OH)₂ (57,4 %), азурит 2 CuCO₃·Cu(OH)₂ (55,3 %), халькантит Cu[SO₄]•5H₂O (31,8 %), брошантит CuSO₄·3Cu(OH)₂ (56,2 %), атакаміт CuCl₂·3Cu(OH)₂ (59,5 %), хризокола CuSiO₃·nH₂O (36,6), делафосит CuFeO₂, ендрюсит та ін.

Сульфіди міді (халькопірит, халькозин, борніт, лаутит) є найголовнішими в її рудах; підлегле значення мають сульфосолі (бляклі руди) і сульфоарсеніди (енаргіт); ще менше — оксиди, карбонати і силікати (див. мідні руди).

Виробництво міді

Світове виробництво міді

Отримання міді

Мідь отримують з мідних, мідно-молібденових, мідно-нікелевих і поліметалічних руд. Заводи випускають чорнову (99 %), рафіновану вогневим (99,6 % Cu) і електролітичним (99,95 % Cu) методами мідь.

Процес добування міді включає три основні етапи:

• збагачення мідної руди;
• виплавка чорнової міді;
• рафінування міді.

Враховуючи дуже малий вміст міді в рудах (1–2 %), руду спочатку збагачують флотаційним способом. Розмелену руду змішують з флотаційними реагентами піноутворювачами та водою і продувають пульпу повітрям. Пухирці повітря прилипають до зерен рудних мінералів, спливають і утворюють піну, а пуста порода, яка добре змочується водою, опускається на дно.

Після фільтрації піни та просушування отримують концентрат з вмістом 10–35 % міді. Для зменшення вмісту сірки збагачену руду піддають окислювальному випалу при температурі 600—900 °C. Після цього руда поступає в полуменеві печі з температурою в зоні плавки 1450 °C, де відбувається дисоціація вищих сульфідів і карбонатів. Продукти дисоціації сплавляють між собою, утворюючи штейн — легкоплавкий сплав з температурою плавлення 900—1150 °C і вмістом 10–60 % Cu, 10–58 % Fe, 22–25 % S. Крім того, штейн містить домішки нікелю, цинку, свинцю, золота, срібла. Виплавка чорнової міді відбувається в горизонтальних конверторах з боковим дуттям продувкою штейну повітрям. Температура в конвертері становить 1200—1300 °C. Спочатку окислюється залізо:

$\mathrm {2FeS+3O_{2}{\xrightarrow {}}2FeO+2SO_{2}}$

Окисел заліза в вигляді шлаку спливає на поверхню і зливається. У другий період продування:

$\mathrm {2Cu_{2}S+3O_{2}{\xrightarrow {1200-1300^{o}C}}2Cu_{2}O+2SO_{2}}$

Закис міді розчиняється в розплаві та взаємодіє з напівсірчистою міддю з утворенням чорнової міді:

$\mathrm {2Cu_{2}O+Cu_{2}S{\xrightarrow {1200-1300^{o}C}}6Cu+SO_{2}}$

Тепло в конвертері виділяється за рахунок перебігу хімічних реакцій, без подавання палива. Таким чином, в конвертері отримують чорнову мідь, що містить 98,5–99,5 % Cu; 0,3–0,5 % S; 0,01–0,04 % Fe; 0,3–0,5 % Ni.

Рафінування чорнової міді проводять вогневим (окислення домішок при продуванні розплаву повітрям), або електролітичним способом за рахунок електролізу в водному розчині сірчаної кислоти та мідного купоросу. При проходженні струму анодні плити чорнової міді розчиняються і на катодах осаджується чиста електролітична мідь, а домішки випадають на дно ванни.

Найбільше міді добувають у Чилі. На долю цієї країни припадає третина світового виробництва. Далі за видобутком йдуть США, Індонезія та Перу.

Маркування промислової міді

Марки промислової міді та її хімічний склад визначається в ДСТУ ГОСТ 859—2003. Скорочена інформація про марки міді та аналоги у зарубіжних стандартах наведена нижче:

Марки міді	EN, DIN	Cu, %	O, %	P, %
М00	Cu-OFE	99,96	0,03	0,0005
М0	Cu-PHC, OF-Cu	99,93*	0,04	0,002
М1б	Cu-OF1, Cu-ETP1	99,95*	0,003	0,002
М1	Cu-OF, Cu-ETP, Cu-FRHC, SW-Cu, E-Cu, E Cu58	99,90*	0,05	-
М1ф	Cu-DHP, SF-Cu	99,90*	-	0,012 — 0,04
М2		99,7*	0,07	-
М3		99,5*	0,08	-

Прим. ^* Cu+Ag, не менше.

Специфічні особливості міді, що властиві різним маркам, визначаються не вмістом міді (відмінності складають не більше 0,5 %), а вмістом конкретних домішок (їх кількість може відрізнятися у 10–50 разів). Часто використовують класифікацію марок міді за вмістом кисню:

• безкиснева мідь: М00б, М0б з вмістом кисню до 0,001 % і М1б до 0,003 %;
• рафінована мідь (М1ф, М1р, М2р, М3р) з вмістом кисню до 0,01 %, але з підвищеним вмістом фосфору;
• мідь високої чистоти (М00, М0, М1) з вмістом кисню 0,03–0,05 %;
• мідь загального призначення (М2, М3) з вмістом кисню до 0,08 %.

Сортамент промислового постачання

Промислова мідь постачається після наступних видів обробки тиском:

• холоднодеформований прокат — це тягнені (прутки, дріт, труби) і холоднокатані (листи, стрічка, фольга) вироби. Він випускається в твердому, напівтвердому і мʼякому (відпаленому) станах;
• гарячедеформований прокат — результат пресування (прутки, труби) або гарячого вальцювання (листи, плити), при температурах вище температури рекристалізації (150—240 °C);

Сортамент промислової міді наступний:

• Мідні прутки — випускаються пресованими (20–180 мм) і холоднодеформовані, в твердому, напівтверді і мʼякому станах (діаметр 3–50 мм) за ДСТУ ГОСТ 1535^2006.
• Плоский мідний прокат загального призначення випускається у вигляді фольги, стрічки, листів і плит з ДСТУ ГОСТ 1173:2006.
  • Фольга мідна — холоднокатана: 0,05–0,1 мм (випускається тільки в твердому стані)
  • Стрічки мідні — холоднокатані: 0,1–6 мм.
  • Листи мідні — холоднокатані: 0,2–12 мм і гарячекатані: 3–25 мм (механічні властивості регламентуються до 12 мм).
  • Плити мідні — гарячекатані: понад 25 мм (механічні властивості не регламентуються).
• Мідні труби загального призначення виготовляються холоднодеформованими (в мʼякому, напівтверді і твердому станах) і пресованими (великих перерізів) за ДСТУ ГОСТ 617:2007.

Властивості міді

Хімічні властивості

Мідь — малоактивний метал, в електрохімічному ряду напруг вона стоїть правіше за водень. Вона не взаємодіє з водою, розчинами лугів, соляною і розведеною сірчаною кислотою. Проте в кислотах — сильних окислювачах (наприклад, у азотній і концентрованій сірчаній) — мідь розчиняється:

$\mathrm {3Cu+8HNO_{3}{\xrightarrow {}}3Cu(NO_{3})_{2}+2NO+4H_{2}O}$

$\mathrm {Cu+2H_{2}SO_{4}{\xrightarrow {}}CuSO_{4}+SO_{2}+2H_{2}O}$

Чиста мідь має достатньо високу стійкість до корозії: продукти окиснення утворюють при звичайній температурі лише тонкий поверхневий шар . В сухому повітрі це оксиди міді (червоний Cu₂O непомітний, чорний CuO призводить до потемніння), у вологій атмосфері, що містить вуглекислий газ, мідь покривається зеленуватим нальотом основного карбонату міді:

$\mathrm {2Cu+CO_{2}+H_{2}O+O_{2}{\xrightarrow {}}Cu_{2}(OH)_{2}CO_{3}}$

В сполуках мідь може проявляти ступені окиснення +1, +2 і +3, з яких +2 — найбільш характерний і стійкий. Мідь(II) утворює стійкий оксид CuO і гідроксид Cu(OH)₂. Цей гідроксид амфотерний, добре розчиняється у кислотах і в концентрованих лугах:

$\mathrm {Cu(OH)_{2}+2HCl{\xrightarrow {}}CuCl_{2}+H_{2}O}$

$\mathrm {CuO+2NaOH+H_{2}O{\xrightarrow {boiling}}Na_{2}[Cu(OH)_{4}]}$

Солі міді (II) знайшли широке застосування в народному господарстві. Особливо важливим є мідний купорос — кристалогідрат сульфату міді(II) CuSO₄.

Механічні властивості

Механічні властивості чистої міді (у мʼякому стані) наступні:

• умовна границя текучості σ_0,2 = 70 МПа;
• границя міцності σ_в = 200 МПа;
• відносне видовження після руйнування при розтягування δ = 35–40 %;
• твердість за шкалою Брінелля 40 HB;
• модуль Юнга E = 110—128 МПа;
• модуль зсуву G = 48 МПа.

Застосування

Виробництво міді у світі у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2012 році порівняно з лідером Чилі (100 % = 5 433 900 тонн)

Мідь використовують з бронзової доби, часові рамки якого оцінюються від 4 тис. до 1 тис. років до н. е. Зокрема, в Україні виявлені старі Картамиські мідні копальні на Луганщині, які датуються XVI ст. до н. е.

Сучасне широке застосування міді пов'язане з її високою електропровідністю, хімічною стійкістю, пластичністю і здатністю утворювати сплави з багатьма металами: оловом (бронза), цинком (латунь), нікелем (мельхіор) і ін. Мідь використовують в різних галузях промисловості: електротехнічній (50 %), машинобудуванні (25 %), будівельній, харчовій і хімічній (25 %) галузях.

Використання чистої міді

Мідь використовують у чистому вигляді в електротехніці, позаяк її характеризує висока електро- і теплопровідність.

Більше половини добутої міді використовують в електротехніці для виготовлення різних проводів, кабелів, струмопровідних частин електротехнічної апаратури. Для цього переважно використовують чистий метал (від 99,98 до 99,999 % Cu), що пройшов електролітичне рафінування.

Завдяки високій теплопровідності мідь — незамінний матеріал теплообмінників і холодильної апаратури. Крім цього, з міді виготовляють деталі хімічної апаратури та інструмент для роботи з вибухонебезпечними або легкозаймистими речовинами.

Широко застосовується мідь в гальванотехніці для нанесення мідних покриттів, одержання тонкостінних виробів складної форми, виготовлення кліше в поліграфії та ін.

Сплави на основі міді

Залежно від марки (складу) сплави можуть використовувати в різних галузях техніки як конструкційні елементи (в тому числі у вигляді припоїв), як матеріали з антифрикційними властивостями, із стійкістю до корозії або заданою електро- і теплопровідністю. Велике значення мають наступні мідні сплави:

• латунь — основна добавка цинк (Zn). Вона має жовтуватий колір. Позначається звичайна латунь буквою Л з цифрою, що вказує на процентний вміст у латуні міді, а все інше — цинк. Наприклад, Л62 (62 % міді). Латунь твердіша за мідь, вона ковка і в'язка, тому легко вальцюється в тонкі листи або виштамповується у найрізноманітніші форми. Недолік: вона з часом окислюється і чорніє. Домішки кремнію (Si), олова (Sn), алюмінію (Al) підвищують міцність, антифрикційні властивості й корозійну стійкість латуні на повітрі, у морській воді й атмосфері. Марганець додає жаростійкості, а залізо твердості. Свинцева латунь добре полірується, а домішка до алюмінієвої латуні миш'яку, нікелю й заліза підвищує її стійкість до кислот;
• бронза — сплави з різними елементами, головним чином металами — оловом, алюмінієм, берилієм (Be), свинцем (Pb), кадмієм (Cd) та іншими, крім цинку (Zn) і нікелю (Ni). Порівняно з латунню бронза міцніша, стійкіша до корозії, мають антифрикційні властивості. Позначають бронзу Бр, а далі йдуть елементи, які входять у її склад та їх процентний вміст (крім міді). Наприклад, БрОФ 8,0-0,3 містить 8 % олова й 0,3 % фосфору, решта — мідь. Із бронз виготовляють крани, вентилі, втулки навантажених підшипників тощо Берилієва бронза після загартовування, за твердістю й пружними властивостями перевершує високоякісну сталь, а кадмієві й хромисті бронзи мають високу тепло- і електропровідність;
• мідно-нікелеві сплави — (константан (МНМц 40-1,5), манганин (МНМц 3-12), куніаль (МНА 13-3), мельхіор (МНЖМц 30-0,8-1), нейзильбер («нове срібло»)(МНЦ 15-20)). Мідно-нікелеві сплави мають високу корозійну стійкість і особливі електричні властивості, які змінюються залежно від вмісту нікелю. Крім нікелю, до складу сплаву можуть входити й інші елементи.

З часів античності мідь використовували у складі монетних сплавів, які отримали особливе поширення у новітню добу. Це сплави: мідь-цинк-олово, мідь-алюміній мідь-нікель, бронза, латунь, мельхіор. Литі мідні зливки античної Греції та Риму становлять інтерес для нумізматики. Мідні монети, що карбувались як еквівалент срібним, мали особливо великі розміри та вагу, як, наприклад шведські мідні дошки-плоти чи мідні гроші. З появою розмінної монети мідні монети пристосувались до потреб грошового обігу.

Мідь у інших сплавах

Дюралюміній — є сплавом алюмінію, де основним легуючим елементом є мідь (вміст 4,4 %), а також, магній (1,5 %) та марганець (0,5 %).

У ювелірній справі часто використовують сплави золота з міддю для збільшення міцності виробів при деформаціях і стійкості до стирання, тому що чисте золото дуже м'який метал і не є стійким до цих механічних впливів.

Є сплави на основі міді, створені для імітації золота, які використовують для виготовлення біжутерії (див., наприклад, абісинське золото).

Мідь у хімічних сполуках

Мідний купорос (у природі зустрічається у вигляді мінералу халькантит, хімічна формула CuSO₄ • 5Н₂О) використовують як окремо в 1…2, так і в суміші зі свіжогашеним вапном в 1…4 % концентрації (бордоська рідина) у сільському господарстві для боротьби з хворобами рослин. У промисловості мідний купорос використовують при виробництві штучних волокон, органічних барвників, мінеральних фарб, миш'якових хімікатів, для збагачення руди при флотації.

Оксиди міді (Cu₂O, CuO) використовують для отримання оксиду ітрію-барію-міді YBa ₂ Cu ₃O_7-δ, який є основою для отримання високотемпературних надпровідників.

Оксид міді (іноді з додаванням оксиду барію або оксиду бісмуту для збільшення ємності) використовують як катод у мідно-окисидному гальванічному елементі (винайденому в 1882 році Лаландом) — хімічному джерелі електричного струму в якому анодом є цинк (рідше олово), а електролітом служить гідроксид калію.

Біологічна роль

Позитивний вплив

Багата на мідь їжа: устриці, печінка корів або овець, бразильські горіхи, какао і чорний перець. До непоганих джерел міді належать також омари. горіхи, кунжутне та соняшникове насіння, зелені маслини, авокадо, пшеничні висівки.

Мідь важливий елемент для всіх рослин і тварин. Відомо понад 50 білків та ферментів, у яких знайдено мідь. Здебільшого мідь міститься в крові в складі білків плазми, які називаються церулоплазмінами. Поглинаючись у кишці мідь переноситься до печінки завдяки звʼязку із альбуміном. Мідь сприяє росту і розвитку, бере участь у кровотворенні, імунних реакціях. Мідь потрібна для перетворення заліза організму в гемоглобін. У крові більшості молюсків і членистоногих мідь використовується замість заліза для транспортування кисню у складі гемоціаніну, аналога гемоглобіну у головоногих, надаючи крові блакитний відтінок.

Відзначено на основі досліджень, що сполуки міді в формі сульфату у певних дозах діють бактеростатично, протигрибково, антитоксично, у курчат стимулюють ріст, а у курей несучість і якість яєць, посилюють біотрансформацію білків корму в білки тіла, підвищують загальну резистентність організму сільськогосподарської птиці.

Вважається, що мідь і цинк конкурують один з одним у процесі засвоювання в травній системі, тому надлишок одного з цих елементів в їжі може викликати недостачу іншого елемента. Здоровій дорослій людині необхідне надходження міді у кількості 1…2 мг щоденно. Захворювання, що викликаються дефіцитом міді: анемія, водянка, дерматози, затримка росту, депігментація волосся, часткове облисіння, втрата апетиту, сильне схуднення, зниження рівня гемоглобіну, атрофія серцевого мʼяза.

Негативний вплив

Надлишкове надходження міді в організм веде до відкладення її в тканинах (хвороба Вільсона). При надходженні в організм людини надлишкової кількості міді може виникнути бронхіальна астма, захворювання нирок, захворювання печінки, а також просто інтоксикація організму. Симптоми передозування:

• безсоння, дратівливість, депресія;
• мʼязові болі, анемія;
• подразнення слизових оболонок, запальні захворювання;
• погіршення памʼяті;
• розлади шлунково-кишкового тракту.

Цікаві факти

• Індіанці культури Чонос (Еквадор) ще у XV—XVI століттях виплавляли мідь із вмістом 99,5 % і використовували її як монети у вигляді сокирок розмірами сторін по 2 мм і 0,5 мм завтовшки. Ця монета ходила по всьому західному узбережжю Південної Америки, в тому числі і в державі інків.
• У Японії мідним трубопроводам для газу в будинках присвоєно статус «сейсмостійких».
• Інструменти, виготовлені з міді і її сплавів, не утворюють іскор при ударах, а тому застосовуються там, де існують особливі вимоги безпеки (вогненебезпечні, вибухонебезпечні виробництва).
• Польські вчені встановили, що в тих водоймах, де присутня мідь, коропи відрізняються великими розмірами. У ставках чи озерах, де міді немає, швидко розвивається грибок, який вражає коропів.

Див. також

• Мідь самородна
• Мідні руди

Література

• Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Горбовий П. М., Загричук Г. Я., Фальфушинська Г. І. Основи хімії елементів. — Тернопіль: В-во Карпʼюка, 2001. — 276 с.
• Григорʼєва В. В. та ін. Загальна хімія. — К.: Вища школа, 1991.– 431 с.
• Кольорові метали та сплави: навч. посіб. Ч.1. Мідь та мідні сплави / Л. І. Богун, Е. І. Плешаков, С. Г. Швачко, Т. Л. Тепла; за заг. ред. З. Дурягіної. — Львів: Львівська політехніка, 2017. — 124 с. — ISBN 966-941-051-1.
• Романова Н. В. Загальна та неорганічна хімія. — К.: Перун, 1998.– 480 с.
• Самородна мідь України: геол. позиція, мінералогія і кристалогенезис / І. В. Квасниця, В. І. Павлишин, Я. О. Косовський ; НАН України, Ін-т телекомунікацій і глобал. інформ. простору. − К. : Логос, 2009. − 169 с. − Бібліогр. : с. 156−169 (178 назв). − ISBN 978-966-171-079-4.
• Химические свойства неорганических веществ: Учеб. пособие для вузов. 3-е изд., испр./Р. А. Лидин, В. А. Молочко, Л. Л. Андреева; Под ред. Р. А. Лидина. — М.: Химия, 2000. 480 с.: ил. — ISBN 5-7245-1163-0.
• U.S. Geological Survey, 2020, Mineral commodity summaries 2020: U.S. Geological Survey, 200 p. [Архівовано 7 серпня 2020 у Wayback Machine.], https://doi.org/10.3133/mcs2020.
• Вартість міді [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.], https://tehelectro.com [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.]

Посилання

• КУПРУМ [Архівовано 6 квітня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія