ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 373

УДК [94:355.02] (477.75) «653»

Катерина Моця

Фортифікація середньовічного Криму:

особливості візантійського впливу
та місцевої специфікації

У статті розглядається політика Візантійської імперії щодо

фортифікаційного укріплення впродовж VI — початку XIII ст. Крим-
ського півострова (Таврики). Автор пропонує свій погляд на питання, як
здійснювалась кореляція між загальноприйнятими в імперії воєнними
настановами та впливом місцевих особливостей в умовах специфічного
рельєфу Гірського Криму, природної специфіки його узбережної лінії та
строкатого складу місцевого населення; а також на те, чи впливало
автохтонне населення на облаштування лінії оборони, або ж вся
специфіка забудови визначалася виключно вдалим використанням топо-
графічних умов.
Ключові слова: Візантія, фортифікація, війна, поліоркетика, Крим,
Таврика.

During the VIth — the beginning of the XIIIth centuries Byzantine Empire
paid attention to the Crimean peninsulla (Taurica). To strenth its influence in
the region, was applied the strategy of slow expansion. Moving deeper into the
country the new fortress were buil. Also the previously founded towns were
submitted by the political and military power. The renovation and preserving
of defensive walls of towns and villages in apropriate conditions, the deve-
lopment of complicated engineering system for strategic defense of borders
became particularly important. Considering the specific of relief of the
Mountain Crimea, the peculiarities of its coastal line and polyethnicity of
local population, the aim of current investigation is to measure the correlation
between the Empire military service and influence of local circumstances.
Had the autochthonous population influence on the line of defense arran-
gement? What determined the using of good topographical conditions?
Keywords: Byzantine, fortification, war, poliorketyka, Crimea, Taurica.

Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 17. — К., 2017

374 МОЦЯ КАТЕРИНА

Д
ослідження фортифікаційної (від лат. Fortificatio, укріплення, обо-
ронна споруда)1 системи Кримського півострова належить до одного з
найбільш розроблених аспектів історії військової справи в епоху
середньовіччя. На це питання звертала увагу ціла плеяда вчених — архео-
логів, істориків, етнографів, краєзнавців. Серед найбільш значущих: П. Пал-
лас2, П. Кеппен3, Ф. Дюбуа де Монпере4, О. Фабр5, О. Бертьє-Делагард6,
М. Сосногорова-Славіч7, В. Равдонікас8, М. Ернст9, В. Дьяков10, П. Шульц11,
А. Лєсков12, М. Тиханова13, Д. Таліс14, Е. Соломонік15, О. Домбровський16,
——————
1
Словник української мови: в 11 томах. — Т. 10. — К., 1979. — С. 628.
2
Pallas P.S. Bemerkungen auf einer Ryise in die südlichen Stattalters halten des Rus-
sichen Reichs in der Jahren 1793 und 1794. — Leipzig, 1801. — Bd. 2. — 525 s.
3
Кеппен П.И. О древностях Южного берега и гор Таврических // Крымский сбор-
ник. — Спб., 1837. — С. 44–45.
4
Dubois de Montpereux F. Yoyage autor du Caucase, cher les Tchercesses et les Ab-
khases, en Colhide, en Georgie, en Armenie et en Crimee. — Paris, 1843. — T. 6.
5
Фабр А. О древних нагорных укреплениях в Крыму // Записки Одесского общества
истории и древностей. — 1844. — Т. 1. — С. 239–242.
6
Бертье-Делагард А.Л. Остатки древних сооружений в окресностях Севастополя //
Записки Одесского общества истории и древностей. — 1886. — Т. 1.
7
Сосногорова М. Мегалитические памятники в Крыму // Русский вестник. — 1875. —
Вып. 7 — С. 266–287.
8
Равдоникас В.И. Пещерные города Крыма и готская проблема в связи со стадиаль-
ным развитием Северного Причерноморья // Известия Государственной академии мате-
риальной культуры. — 1932. — Т. 12. — Вып. 1–8 («Готский сборник»). — С. 5–106.
9
Эрнст Н.Л. Историко-археологические памятники Южного берега Крыма // Соци-
алистическая реконструкция Южного берега Крыма. — Симферополь, 1935. — С. 425–
443.
10
Дьяков В.Н. Таврика в эпоху римской оккупации // Ученые записки Московского
государственного педагогического института им. В.И. Ленина. — М., 1942. — Т. 28. —
Вып. 1. — С. 3–42.
11
Шульц П.Н. Тавро-Скифская экспедиция 1947 // Краткие сообщения Института
истории материальной культуры. — 1949. — Вып. 27. — С. 56–66; Его же. Таврское
укрепление поселения на горе Кошка в Крыму // Краткие сообщения Института архео-
логии АН СССР. — 1957. — Вып. 7. — С. 62–66; Его же. О некоторых вопросах исто-
рии Тавров // Проблемы истории Северного Причерноморья в античную эпоху. — М.,
1959. — С. 235–272.
12
Лєсков А.М. Горный Крым в І тыс. до н. э. — К., 1965. — 197 с.
13
Тиханова М.А. Дорос-Феодоро в истории средневекового Крыма // Материалы и
исследования по археологии СССР. — 1953. — № 34. — С. 319–333.
14
Талис Д.Л. Оборонительные сооружения Юго-Западного Крыма как исторический
источник // Археологические исследования на юге Восточной Европы. — М., 1974. —
С. 84–113; Его же. Новые материалы по истории Юго-Западного Крыма // Краткие
сообщения Института истории АН СССР. — 1974. — Вып. 140. — С. 103–109; Его же.
Раскопки Баклинского городища в 1961–1965 гг. // Краткие сообщения Института исто-
рии АН СССР. — 1969. — Вып. 120. — С. 57–63.
15
Домбровский О.И., Соломоник Э.И. О локализации страны Дори // Археологи-
ческие исследования средневекового Крыма. — К., 1968. — С. 11–44; Соломоник Э.И.
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 375

Л. Фірсов17, А. Якобсон18, І. Баранов19, С. Крижицький, С. Сорочан20, О. Гер-

цен21, Ю. Могаричев22, О. Вус23 та інші.

Средневековая надпись dipinto из башни Зенона в Херсонесе // Археологические иссле-

дования на Украине в 1968 г. — К., 1971. — Вып. 3. — С. 250–253; Его же. Каменная
летопись Херсонеса: Греческие лапидарные надписи античного времени. — Симфе-
рополь, 1990. — 107 с.
16
Домбровский О.И. Средневековые памятники Бойки // Археологические исследо-
вания средневекового Крыма. — К., 1968. — С. 83–96; Его же. Крепость в Горзувитах. —
Симферополь, 1972. — 110 с.; Его же. Средневековые поселения и «исары» Крымского
Южнобережья // Феодальная Таврика. — К., 1974. — С. 3–56; Его же. Средневековый
Херсонес // Археология Украинской ССР: В 3 т. — К., 1986. — Т. 3. — C. 535–548.
17
Фирсов Л.В. О положении страны Дори в Таврике // Византийский временник. —
1979. — Т. 40.
18
Якобсон А.Л. Средневековый Херсонес // Материалы и исследования по архео-
логии СССР. — 1950. — № 17. — С. 11–47, 229–253; Его же. Разведочные раскопки
средневекового поселения Горзувиты // Краткие сообщения Института археологии АН
СССР. — 1954. — Вып. 53. — С. 109–120; Его же. Византия в истории раннесредне-
вековой Таврики // Советская археология. — № 21. — 1954. — С. 148–165; Его же.
К изучению Позднесредневекового Херсонеса // Херсонесский сборник. — 1959. —
Вып. 5. — С. 229–245; Его же. Раннесредневековый Херсонес. Очерки истории и
культуры // Материалы и исследования по археологии СССР. — 1959. — № 63. — С. 69–
70; Его же О численности населения средневекового Херсонеса // Византийский вре-
менник. — 1961. — Т. XIX. — С. 154–165; Его же. Средневековый Крым. — М.–Л.,
1964. — 183 с.; Его же. Раннесредневековые сельские поселения Юго-Западной Таврики //
Материалы и исследования по археологии СССР. — 1970. — № 168. — С. 5–195; Его
же. Крым в средние века. — М., 1973. — 174 с.
19
Баранов И.А. Археологическая разведка на территории Сюйренского укрепления
в Крыму // Археологические исследования на Украине в 1968 г. — К., 1971. — Вып. 3. —
С. 88–92; Его же. Застройка византийского посада на участке главных ворот Судакской
крепости // Византийская Таврика. — К., 1991. — С. 101–121; Его же. О восстании
Иоанна Готского // Феодальная Таврика. — К., 1974. — С. 151–162; Его же.
Периодизация оборонительных сооружений Судакской крепости // Северное Причерно-
морье и Поволжье во взаимоотношениях Востока и Запада в ХII–XVI вв. — Ростов-на-
Дону, 1989. — С. 46–61.
20
Крыжицкий С.Д. О принципах классификации античных кладок Северного При-
черноморья // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. — 1981. —
Вып. 167. — С. 35–41; Сорочан С.Б. Византийский Херсон (вторая половина VI — пер-
вая половина Х вв.). Очерки истории и культуры. — Ч. 1–2. — Харьков, 2005. — 1648 с.
21
Герцен А.Г. Исследования Мангупской крепости // Археологические открытия
1981 г. — М., 1983. — С. 251–252; Его же. История изучения оборонительного
комплекса Мангупа // Развитие феодализма в Центральной и Юго-Восточной Европе. —
Свердловск, 1983. — С. 88–104; Его же. К проблеме типологии средневековых городищ
Юго-Западной Таврики // Античная древность и средние века: Византия и средневе-
ковый Крым. — Симферополь, 1995. — Вып. 27. — С. 84–90; Его же. Мангуп: город в
Крымском поднебесье. — Симферополь, 2001. — 51 с.; Его же. Оборонительная сис-
тема столицы княжества Феодоро // Северное Причерноморье и Поволжье во взаимо-
отношениях Востока и Запада в XII–XVI вв. — Ростов-на-Дону, 1989. — С. 38–45; Его
же. Хазары // От киммерийцев до крымчаков (народы Крыма с древнейших времен до
376 МОЦЯ КАТЕРИНА

Протяжність військово-інженерної оборонної лінії обумовлена особли-

востями кримського ландшафту — доволі вузької прибережної полоси та
гірського рельєфу, який межував із «кочівницьким» степом. В гірській міс-
цевості фортифікаційні комплекси споруджувались на пласких плато, яких
багато у кримських горах. Такі укріплення вирізняються продуманою фор-
тифікацією, яка синтезувала в собі канони антично-візантійської забудови та
максимальне використання природного фактору: крутих схилів останців,
прямовисних урвищ тощо. Оборонні споруди в більшості випадків просто
доповнювали природні умови. Також вроджена практичність дозволяла ві-
зантійцям використовувати античні укріплені пункти — такі, як городище
Тепе-Кермен, щодо якого дотепер точаться дискусії. Одні дослідники від-
носять час його існування до візантійського періоду24, другі ідентифікують
його укріпленим сховищем античної доби25, треті називають візантійським
печерним монастирем26. На узбережжі ж фортифікаційні укріплення вирішу-
вали насамперед питання забезпечення постійного зв’язку між Херсоном і
Боспором — «найбільшими й найголовнішими центрами поширення впливу

конца XVIII в.). — Симферополь, 2004. — С. 90–91; Герцен А.Г., Махнева О.А. «Пе-
щерные города» Крыма. — Симферополь, 1989. — 104 с.
22
Могаричев Ю.М. Пещерные города в Крыму. — Симферополь, 2005. — С. 181–
180; Его же. Византийский Крым (Крым в VI–XII вв.). — Симферополь, 2008. — 236 с.
23
Вус О.В. Фортифікаційна практика Візантійської iмпepiї в гірському Криму:
«Довгі стіни» Юстиніана // Народознавчі зошити. — 2002. — Зошит 3–4 (45–46). —
С. 253–262; Його ж. Армія Візантійської імперії в добу Юстиніана I // Військово-
науковий вісник. — 2002. — № 5. — С. 28–42; Його ж. Приморські фортеці Візан-
тійської iмпepii у Південному Криму // Haуковi зошити історичного факультету Львів-
ського нaціонального університету iмені Івана Франка: Зб. наук. праць. — 2003. — № 5–
6. — С. 33–41; Його ж. Військово-інженерний аспект відновлення praetentura imperii
Юстиніаном І у південному Криму (VI ст.) // Військово-науковий вісник. — 2004. —
№ 6. — С. 43–60; Його ж. Гідротехнічні оборонні комплекси VI ст. у візантійській
фортеці Кирк-Ор (Чуфут-Кале) // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре /
Материалы II Судакской международной конференции. — Киев–Судак, 2004. — С. 40–
50; Его же. Византийская армия — основной инструмент восстановления Orbis Romanus
в эпоху Юстиниана І (527–565 гг.) // Кондаковские чтения. — I: Проблемы культурной
преемственности: материалы I Международной научной конференции. — Белгород,
2005. — С. 130–148; Його ж. Утворення окремого прикордонного округу (дукату)
Візантії в Тавриці в другій половині VI ст. // Причерноморье, Крым, Русь в истории и
культуре / Материалы IIІ Судакской международной конференции. — Киев–Судак,
2006. — Т. ІІ. — С. 64–69; Його ж. Оборонна доктрина Візантії у Північному При-
чорномор’ї: інженерний захист Таврики та Боспора в кінці IV — на початку VII ст. —
Львів, 2010. — 304 с.
24
Мыц В.Л. Укрепления Таврики X–XV вв. — К., 1991. — С. 128.
25
Фадеева Т.М. Пещерные города и монастыри в крепостях Бахчисарая. — Сим-
ферополь, 2002. — С. 42.
26
Петровский В.А. Православные памятники Тепе-Кермена // Православные древ-
ности Таврики: Сборник материалов по церковной археологии. — К., 2002. — С. 81–98.
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 377

Імперії в Тавриці»27. Тому фортеці зводились, найімовірніше, на місцях сто-

янок кораблів, що здійснювали каботажне плавання (в умовах Евксінського
Понту це було єдино можливе рішення). Отже, слідуючи за логікою візан-
тійського оборонного будівництва, можемо окреслити чіткий кордон вій-
ськового впливу імперії: по узбережній лінії це ділянка між Балаклавою та
Феодосією, з виходом на Керченський півострів, в гірській же місцевості —
умовна лінія з крайніми точками Каламіта, Ескі-Кермен, Сюйрень, Бакла
(найбільш винесена у «кочівницький» степ).
Кримський півострів викликав підвищену увагу правителів Римської
імперії задовго до її поділу на дві держави. Римська адміністрація до ос-
таннього намагалась утримати за собою найважливіші опорні пункти в
Тавриці. Частини римської армії дислокувались у Херсонесі, Хараксі, Бала-
клаві28, можливо, на перевалі Гурзуфське сідло29, на Боспорі30, а також на
городищах Усть-Альма та Альма-Кермен31.
Оборонні споруди почали зводитись навколо міст Північного Причор-
номор’я одразу після їх заснування. Тут слід зазначити, що практичні візан-
тійці з великою неохотою бралися перебудовувати монументальні грецькі
споруди, зведені за всіма принципами поліоркетики. Проте, такі вагомі
чинники, як неминучий ріст населення, порівняно з чисельністю перших
колоністів, великі землетруси та наноси землі32, змушували до вдоскона-
лення існуючої системи оборони міст. Тим більше, що на деяких ділянках
стіни раннього часу могли зводитись просто у інтервалах між околичними
будинками, задля економії сил та витрат33. Окремі прийоми їх будівництва
проіснували доволі довго. До таких відноситься протейхізма.

——————
27
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї... — С. 135.
28
Моця Е.А. Укрепления византийского Херсона и этапы их исследований //
Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре / Материалы ІІ Судакской меж-
дународной конференции. — Киев–Судак, 2004. — С. 137–138.
29
Дорошко В.В. Новые находки римского военного снаряжения с территории
южного Крыма // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре / Материалы
ІІ Судакской международной конференции. — С. 56–63.
30
Бадак А.Н. и др. История Древнего мира. Древний Рим. — Минск–Москва, 2001. —
С. 565–567.
31
Зубарь В.М. Таврика и Римская империя: Римские войска и укрепления в Таврике. —
К., 2004. — С. 122–126.
32
Херсонесити намагалися вирішити цю проблему вже в середині — другій поло-
вині III століття до н. е., коли стали створювати на ділянці 19-ої куртини систему, що
відповідала не тільки військовим, але і гідротехнічним потребам, а саме: слугувала
греблею, що стримувала натиск твердих наносів з боку тальвегу сусіднього яру
(Антонова И.А. Оборонительные сооружения средневекового Херсонеса (юго-восточ-
ный отрезок) // Материалы сессии, посвященной итогам археологических и этнографи-
ческих исследований 1964 г. в СРСР / Тезисы докладов. — Баку, 1965).
33
Гайдукевич В.Ф. Раскопки Тиритаки в 1935–1940 гг. // Материалы и исследования
по археологии СССР. — Вып. 25. — М.–Л., 1952. — С. 74, 88.
378 МОЦЯ КАТЕРИНА

Протейхізма (гр. προτείχισμα) — передова оборонна стіна, що зводилася

на відстані приблизно 5–10 метрів перед усією лінією головних фортечних
куртин і веж з метою утруднити до них наближення супротивника, його
облогових машин, а також для того, щоб забезпечити приховане від ворога
перекидання військових сил до потрібного місця оборони. В Херсонесі
Таврійському зводиться у ІІ–ІІІ ст. уздовж південної і західної ділянок
оборонної лінії і не втрачає обороноздатності аж до остаточного занепаду
міста. До речі, з появою протейхізми втрачає актуальність важлива римська
воєнна традиція — померіум (лат. pomerium), або так звана «військова
вулиця» — незабудованй простір, що проходив уздовж тильної сторони
основної оборонної стіни. Її функції перебирає на себе перібол (гр.
περίβολος) — внутрішній простір між передовою й основною оборонними
стінами. У ньому накопичувалися сили для вилазок, у нього заганяли худобу
під час війни, у ньому ж поселялися околишні жителі, як в Аттиці в періболі
між Довгими стінами під час Пелопонесської війни, за свідченням Фукі-
діда34. Крім того, перібол слугував для прихованого збору сил у потрібному
місці, підготовки військових вилазок, швидкого переміщення військ.
Крім Херсонеса, протейхізма відома і в інших містах Таврики: Ескі-
Кермені, Каламіті, Алустоні тощо. Побудова протейхізми враховувала ще
одне важливе античне правило: будувати оборонні стіни обов’язково на
материку чи на скелі і, незважаючи на глибину залягання в цьому місці
останньої, саме на ній споруджувались фундаменти протейхізми35.
Іншим прийомом оборони, відомим з часів Риму, була оббита залізом
решітка-катаркта, що піднімалась і опускалась у спеціальні пази. Описана у
трактаті Вегеція36, вона проіснувала у Херсонесі від античних часів до піз-
нього середньовіччя. Також такі вертикальні пази, не доведені до самого
низу, щоб зубці падаючих ґрат не ламалися об бруківку, відомі на головних
воротах Ескі-Кермена.
Деякі історики (М.І. Ростовцев, В.М. Дьяков, О.В. Вус) вважають, що на
території Кримського півострова у ІІ–ІІІ ст. існувала спеціальна система
прикордонних укріплень — Таврійський лімес, побудований римлянами і
організований подібно Дунайському, Сирійському і Британському37. Проте,
——————
34
Фукидид. История: В 2 т. / Перевод Ф. Мищенка в перераб., с примеч. и вступ.
очерком С. Жебелева. — Т. II. — М., 1915. — С. 3–17.
35
Незважаючи на те, що, наприклад, в Херсонесі для цього довелося рити канали
для фундаментів стіни до 6 м глибиною.
36
Флавий Вегеций Ренат. Краткое изложение военного дела // Военная мысль ан-
тичности: Сочинения древнегреческих и византийских авторов. — М.–СПб., 2002. —
С. 264–382.
37
Сорочан С.Б., Зубарь В.М., Марченко Л.В. Жизнь и гибель Херсонеса. — Харьков,
2001. — С. 108; Вус О.В. Ранневизантийский limes в Северном Причерноморье: орга-
низация и структура инженерной обороны // Византийский Временник. — Т. 72 (97). —
2013. — С. 227–246.
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 379

треба пам’ятати, що лімес — це укріплена лінія, яка створювалась на офіцій-

них кордонах Римської імперії і складалась із системи різних укріплень —
валів, ровів, сторожових веж, фортець. В середовищі науковців і дотепер
точаться дискусії, чи входили античні центри Північного Причорномор’я до
складу Римської імперії або просто були її союзниками.
З ІІ–ІІІ ст. н. е. можна прослідкувати, наскільки ситуація у Тавриці
вписується в тенденції римської експансійної політики — починаючи з
заснування Херсонеса Таврійського, греки, а потім римляни поступово, але
невпинно розширювали зону свого впливу за допомогою заснування укріп-
лених пунктів, таким чином просуваючись вглиб варварської території.
Після появи загрози гунської навали наприкінці IV ст. римська адміністрація
розквартировує в Херсонесі регулярну військову частину на чолі з Феоною38.
Водночас відбувається ремонт фортифікаційних споруд міста39. Саме з цими
подіями може бути пов’язаний напис на мармуровому стовпі, у якому зга-
дуються імператори Валент (364–378), Валентиніан І (364–375) та Граціан
(375–383), префект преторія префектури Схід Доміцій Модест (370–378) та
неназваний командир баллістаріїв40.
Про зацікавленість в утриманні Таврики й забезпеченні лояльності її
населення свідчить велика фінансова допомога, надана Херсонесу імперато-
рами Феодосієм (379–395) і Аркадієм (395–408)41.
Перехід Таврики до сфери впливу Візантії відбувся м’яко. Після розколу
Римської імперії на Західну і Східну перед ромеями в першу чергу стояло
завдання збереження в тих краях своєї присутності42 Найбільш наочним
результатом виконання цієї задачі стали активні фортифікаційні забудови
гірської та прибережної частин Кримського півострова.
Застосування наративних, нумізматичних, сфрагістичних та епіграфіч-
них джерел, а також даних археології дає можливість визначити два основні
сплески воєнного будівництва у Тавриці: кінець V — перша половина VI та
друга половина X–XI ст. Крім інших пояснень, популярною є теорія про
великі землетруси у Криму43, що якраз припадали на цей час і могли

——————
38
Золотарев М.И., Коробов Д.Ю. О епископе Капитоне и крещении жителей Хер-
сонеса в IV веке по Р.Х. // Православные древности Таврики: Сборник материалов по
церковной археологии. — К., 2002. — С. 72.
39
Зубарь В.М. Таврика и Римская империя: Римские войска и укрепления в Таврике. —
К., 2004. — С. 197.
40
Соломоник Э.И. Каменная летопись Херсонеса: Греческие лапидарные надписи
античного времени. — Симферополь, 1990. — С. 74.
41
Серов В.В. О ранневизантийских монетах в фондах музеев Эрмитаж и «Херсонес
Таврический» // Россия — Крым — Балканы: диалог культур / Научные доклады межд.
конф. — Екатеринбург, 2004. — С. 39–40.
42
Острогорський Г. Історія Візантії. — Львів, 2002. — С. 68.
43
Фирсов Л.В. Этюды радиоуглеродной хронологии Херсонеса Таврического. —
Новосибирск, 1976. — 224 c.
380 МОЦЯ КАТЕРИНА

спровокувати значне пошкодження куртин і веж великих населених пунктів

і, відповідно, їхній подальший ремонт.
В будівництві оборонних споруд брали участь різноманітні соціально-
політичні та економічні сили (візантійська адміністрація, сільські общини,
монастирі, феодали, володарі Феодоро, генуезькі колонії та італійські сеньо-
ри), що накладало свій відбиток на характер і зовнішній вигляд укріплень.
У зв’язку з цим за соціально-історичними критеріями виділяють такі різно-
види укріплень: міста, візантійські фортеці, укріплені монастирі, сільські
поселення, обнесені оборонним муром, укріплені загони для скота, схованки,
городища типу замків у прибережних та гірських районах. Складність істо-
рико-соціальної типологізації в тому, що більшість оборонних споруд функ-
ціонувала протягом значного часу, тому система, конструкція оборони і
характер забудови змінювались. В кожній групі пам’яток можна також
вичленити декілька варіантів. Міста, наприклад, діляться за чисельністю
населення на великі, середні і малі. Церковно-монастирські комплекси не
однорідні і різняться за розмірами та рішенням архітектурного планування.
В VI–VII ст. Візантія проводить ремонт оборонних споруд Херсонеса і
Боспора, а також будує ряд нових укріплень (Алустон, Гурзуф, Мангуп, Ескі-
Кермен та ін.), тим самим створюючи опорні пункти для контролю над
гірською та прибережною частинами півострова. В побудованих фортецях
розміщуються візантійські гарнізони і федерати імперії. Ці укріплення явля-
лись військово-адміністративними центрами регіону. Процес укріплення
Візантії в Тавриці відходить у тінь з появою в VIII ст. хозарів.
Невідомо, чи втрачала Візантія свій вплив на Таврику, чи він просто
перейшов у іншу, більш гнучку форму. Достеменно відомо те, що з про-
никненням на півострів болгарських племен, носіїв салтівської культури,
населення Криму значно ущільнюється, створюються нові населенні пункти,
розширюються вже існуючі на то час. Кондомінатне володіння імперії і
каганату передбачало б демілітаризацію підконтрольної території. Така ситу-
ація змінюється після ослаблення хозарів разом зі створенням наприкінці
ІХ — на початку Х ст. феми Херсон. В Х ст. стратиги феми ведуть ремонт і
відновлення оборонних споруд старих фортець. Райони Гірського Криму
діляться на військово-адміністративні округи — клімати, центрами котрих
стають візантійські фортеці.
В період військово-політичної нестабільності наприкінці ІХ–Х ст., ви-
кликаної візантійсько-хозарськими війнами і проникненням на півострів
печенігів, в Гірському Криму з’являються побудовані общинниками-стратіо-
тами укріплені поселення, а також візантійські провінційні монастирі, ого-
роджені стінами.
Поява за доволі короткий термін (кінець ІХ — початок Х ст.) такої
кількості фортець відображала нестабільність військово-політичної обста-
новки і відсутність часом реальної верховної влади на більшій частині Тав-
рики, розмежованість сільських общин, котрі змушені були самостійно
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 381

протягом декількох століть (Х–ХІІІ ст.) вести безперервну боротьбу з кочо-

виками.
Відповідно, стратегічна система оборони півострова складалася з трьох
поясів: невеликих укріплених фортець, «довгих стін» та, власне, міст, роз-
міщених по лінії узбережжя, Першого та Другого гірських Пасм.
Для регіону, що розглядається, характерна певна специфіка ландшафтів —
різноманіття кліматичних зон на обмежених територіях, сильна порізаність
рельєфу, обмеженість площ, придатних для обробки землі, обмежені запаси
каменю і глини при відносній недостатності будівельних лісів, сезонний
дефіцит прісної води44.
Геологічна побудова внутрішнього Пасма Кримських гір в сукупності з
багатоетнічним складом місцевого населення обумовили можливість роз-
витку місцевого варіанту скельної архітектури. На жаль, планомірні широко-
масштабні археологічні роботи велися лише на городищах Мангупа45 та
Ескі-Кермена46. Меншою мірою дослідженнями були охоплені Бакла47, Чу-
фут-Калє48 і Каламіта-Інкерман49. На Тепе-Кермені50 та Сюйрені51 прово-

——————
44
Иванов А.В. Градообразование в Юго-Западной и Южной Таврике X–XV вв.
Периодизация формирования городских поселений региона // Нартекс. Byzantina Ukrai-
nensis. — Т. 2. — Харьков, 2013. — С. 170.
45
Могаричев Ю.М. Пещерные города в Крыму. — Симферополь, 205. — С. 121–123
46
Айбабин А.И. Основные этапы истории городища Эски-Кермен // Материалы по
археологии, истории и этнографии Таврии. — Вып. 2. — Симферополь, 1991. — С. 43–
51; Его же. Проблемы хронологии византийской крепости на плато Эски-Кермен // Там
же. — Вып. 13. — Симферополь, 2007. — С. 129–150; Харитонов С.В. Древний город
Эски-Кермен. — СПб., 2004. — С. 12–13.
47
Талис Д.Л. О классификации и датировке некоторых средневековых городищ
Крыма // Экспедиции ГИМ. — М., 1969. — С. 57–63; Рудаков В.Е. Бакла — малый
городской центр Юго-Западного Крыма (к постановке вопроса) // Античная древность и
средние века (далі — АДСВ): Античный и средневековый город. — Свердловск, 1981. —
С. 73–84; Его же. Христианские памятники Баклы. Храмовый комплекс Х–ХІІІ в. //
АДСВ: Античная и средневековая идеология. — Свердловск, 1984. — С. 35–57.
48
Герцен А.Г., Могаричев Ю.М. Крепость драгоценностей. Кырк-Ор. Чуфут-Кале. —
Симферополь, 1993. — С. 125; Могаричев Ю.М. Пещерные города в Крыму. — Сим-
ферополь, 2005. — С. 181–180.
49
Веймарн Е.В. О времени возникновения средневековой крепости Каламита //
История и археология средневекового Крыма. — М., 1958. — С. 55 — 62; Могаричев
Ю.М. Пещерные города... — С. 68–72.
50
Талис Д.Л. Позднесредневековая керамика Тепе-Кермена // История и культура
Восточной Европы по археологичным данным. — М., 1971. — С. 250–262; Его же.
Городище Тепе-Кермен // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. — 1977. —
№ 148. — С. 102–103.
51
Баранов А.И. Археологическая разведка на территории Сюйренского укрепления
в Крыму // Археологические исследования в Украине. — 1971. — Вып. 3. — С. 88–92;
Талис Д.Л. Сюйренская крепость // Византийский Временник. — 1972. — Т. 33. —
С. 217–229.
382 МОЦЯ КАТЕРИНА

дились лише епізодичні, невеликі за обсягом роботи. З південнобережних

міських поселень ґрунтовно досліджений Алустон52, значні розкопки були
проведені в Партеніті53, поглиблено досліджена Чембало-Балаклава54.
Дослідженість Гурзуфа, Ялти залишається на рівні археологічних розвідок,
які проводились тут раніше55.
Характерною особливістю Кримських гір, яку враховували візантійці у
плануванні стратегічної оборони, була наявність вузьких долин, які у межах
передгірних гряд мають вигляд ущелин, розділяючи гряди на окремі ділянки,
а в пониженнях розширяються56. Ці долини були відносно доступними для
нападів кочовиків там, де гірські річки та їх притоки розділяють Внутрішню
гряду. Вважається, що саме тут імператор Юстиніан І Великий (527–565)
побудував «довгі стіни», які виконували роль захисних систем, наче пере-
криваючи долини, і були прямим продовженням згаданих вище античних
оборонних валів та стін, укріплених вежами через рівні проміжки. Оборонні
споруди, які захищали гірські проходи, називались «клейсурами»
(κλεισοΰρα)57 і виконували подвійне завдання — на тактичному і страте-
гічному рівнях. Тактичним призначенням клейсур були місцева оборона,
утримання кочовиків на відстані, захист «країни Дорі». Стратегічне при-
значення «довгих стін» полягало насамперед в охороні важливих шляхів, які
вели зі степів у гавані узбережжя, та прикритті дальніх підступів до головних
осередків Візантії у Причорномор’ї, в першу чергу, Херсонеса. Подібну роль
«довгі стіни» виконували в обороні античних Афін. Вони були побудовані в
середині V ст. до н. е. при Періклі між морською гаванню Афіни — Пірей58.
——————
52
Мыц В.Л. Алустон в VI–VII вв. // АДСВ: Византия и средневековый Крым. —
Барнаул, 1992. — Вып. 26. — С. 170 — 180; Его же. Генуэзская Луста и Капитанство
Готии // Алушта и алуштинский регион с древности до наших дней. — К., 2002. —
С. 139–190.
53
Паршина. Е.А. Торжище в Партенитах // Византийская Таврика. — К., 1991. —
С. 64–100; Ее же. Древний Партенит // Алушта и алуштинский регион с древности и до
наших дней. — К., 2002. — С. 139–190.
54
Адаксина С.Б., Мыц В.Л., Ушаков С.В. Отчет об археологическом исследовании
генуэзской крепости Чембало в 2011 г. — СПб.–Симферополь, 2012. — С. 58–98;
Иванов А.В. Савеля О.Я. Новые детали исторической топографии средневековой Бала-
клавы // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре / Материалы III Судакской
международной научной конференции. — К.–Судак, 2006. — Т. 2. — С. 174–176.
55
Домбровский О.И. Средневековые поселения и исары Крымского Южнобережья //
Феодальная Таврика. — К., 1974. — С. 9–14; Фирсов Л.В. Исары: очерки истории
средневевых крепостей Южного берега Крыма. — Новосибирск, 1990. — С. 92–98, 189,
195–197; Мыц В.Л. Укрепления Таврики... — С. 145–146, 148.
56
Павлова Н.Н. Физическая география Крыма. — Л., 1964. — С. 27.
57
Об устройстве лагеря // Два византийских военных трактата конца X века / Изд.
подг. В.В. Кучма. — СПб., 2002. — С. 356.
58
Гелиодор. Эфиопика. Книга ІХ // Античный роман / Перевод с древнегреческого
А.В. Болдырева. Ком. А.Н. Егунова. — М., 2001 (цит. за: http://ancientrome.ru/antlitr/
heliodoros/heliod9.htm)
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 383

Подібні споруди збудовано і в інших давньогрецьких містах (Коринф —

Лехеон, Мегари — Нісея, Аргос — Теменія)59.
На жаль, рештки кримських «довгих стін» до наших днів не збереглись,
або їх просто ще не віднайдено, тому ми не можемо достеменно знати, як
саме вони виглядали, проте, з огляду на повагу ромеїв до грецького та
римського військового досвіду, можна більш-менш впевнено вважати, що ці
стіни мало відрізнялись від відомих античних укріплень. На підтвердження
цього можна назвати залишки однієї «довгої стіни», які відкрив В.О. Сидо-
ренко в ущелині Каралез в Бахчисарайському районі на північ від Мангуп-
Калє60. Довжина стіни дорівнювала 150 м, товщина — 2,3 — 2,4 м, сучасна
висота — близько 2,5 м61. Стіна була прибудована під кутом у 2–3 градуси до
прямовисних скель з обох боків ущелини. У місці, де стіна з лівого боку
улоговини стикувалась зі скелями, було обладнано декілька бойових майдан-
чиків, стрільбою з яких перекривався «мертвий простір» перед захисним
рубежем62. Ці ж майданчики могли використовуватись і для спостереження.
Стіна складається з двох панцирів — зовнішнього і внутрішнього, посе-
редині — забутовка з «дикого каменю» і гальки на вапняковому розчині.
У 1979 р. В.Л. Миц відкрив залишки ще однієї подібної оборонної системи
в ущелині Текме-Таш, поблизу середньовічного городища Ескі-Кермен63.
Її розташування, характер оборонної спроможності, особливості кладки та
розчину, на якому вона була складена, ідентичні стіні в ущелині Каралез.
Тактичним призначенням цієї споруди було так само прикриття вузького
гірського дефіле, яке виводило на шлях до Херсонесу.
Існування ще однієї клейсури, яка перегороджувала каньон річки Качі,
засвідчує гравюра початку ХІХ ст., опублікована Т. Фадєєвою64. Про цю
клейсуру згадував і Евлія Челебі65, підтверджуючи таким чином її існування,
адже наразі від стіни не залишилось і сліду.

——————
59
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%
8B%D0%B5_%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%8B
60
Айбабин А.И. Этническая история ранневизантийского Крыма. — Симферополь,
1999. — С. 120; Вус О.В. Фортифкаційна практика Візантійської iмпepiї в гірському
Криму... — С. 255–256; Сидоренко В.А. «Готы» области Дори Прокопия Кесарийского и
«длинные стены» в Крыму // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврики. —
Симферополь, 1991. — Вып. 2. — С. 114.
61
Вус О.В. Військово-інженерний аспект відновлення praetentura imperii Юстиніа-
ном І… — С. 51.
62
Там само. — С. 51.
63
Мыц В.Л. Укрепления Таврики… — К., 1991. — С. 27; Сорочан СБ., Зубарь В.М.,
Марченко Л.В. Жизнь и гибель Херсонеса. — С. 144
64
Фадеева Т.М. Тайны горного Крыма. — Симферополь, 1998. — С. 194.
65
Книга пугешесвия. Эвлия Челеби о Крыме (1666–1667 гг.). — Симферополь,
1999. — С. 39.
384 МОЦЯ КАТЕРИНА

Другим рубежем оборони, як і у вищезгаданій римській оборонній сис-

темі Боспору (але вже у значно більших масштабах), були невеликі укріплені
фортеці.
Приблизно в останній чверті VI ст. водночас із капітальним ремонтом
стін Херсона розпочинається будівництво додаткових оборонних пунктів у
гірському Криму. Ці комплекси споруджувались в тилу у клейсур для поси-
лення їх обороноздатності, по зовнішньому периметру південно-західної час-
тини Криму, у гірських проходах, там, де супротивник міг легко проникнути
у Таврику.
Через постійну загрозу нападів тюркютів візантійська адміністрація не
могла покладатися лише на захист клейсур. Приблизно в останній чверті
VI ст. водночас із капітальним ремонтом стін Херсона розпочинається бу-
дівництво додаткових оборонних пунктів у гірському Криму. «Ці комплекси
споруджувались у тилу в клейсур для посилення їхньої обороноздатності, по
зовнішньому периметру південно-західної частини Криму, у гірських про-
ходах, там, де супротивник міг легко проникнути в Таврику»66.
Візантійські оборонні комплекси споруджувалися на пласких плато, яки-
ми багаті кримські гори. Такі фортеці вирізняються продуманою фортифі-
кацією, що синтезувала в собі канони антично-візантійської забудови та
максимальне використання природного чиннику: крутих схилів останців,
прямовисних урвищ тощо. Оборонні споруди здебільшого просто допов-
нювали природні умови.
Візантійські оборонні пункти слугували не тільки для дислокації військ
та контролю за шляхами, але і для захисту мирного населення, накопичення і
зберігання запасів продовольства. До цього закликає у трактаті «Страте-
гікон» імператор Маврикій Тиверій. Він наголошує: «Потрібно дбати про те,
щоб евакуювати жителів із тих місць, де немає укріплень, щоби ці жителі
перейшли в більш укріплені місця… Усі продовольчі запаси мають бути
зосереджені в укріплених фруріонах; туди ж варто зігнати і всю худобу з
околиць»67 .
Німецький історик Г. Дельбрюк наприкінці ХІХ ст. писав, що ці фортеці
«були не тільки місцем знаходження військ, але й водночас мусили
слугувати сховищем для навколишнього населення з усім його майном»68.
Аналогічного висновку дійшов і С.Б. Сорочан69. До великих осередків
захисту мирного населення можна віднести принаймні такі фортеці, як Ескі-
Кермен та Мангуп-Калє.

——————
66
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї… — С. 214–
215.
67
Стратегикон Маврикия / Под ред. ВВ. Кучмы. — СПб., 2004. — С. 177.
68
Дельбрюк Г. История военного искусства. Античный мир. Германцы. — Смо-
ленск, 2003. — С. 408.
69
Сорочан С.Б. Жизнь и гибель Херсонеса. — С. 148.
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 385

Є.В. Веймарн виділяв чотири поселення міського типу: Ескі-Кермен,

Мангуп, Киз-Кермен і Чуфут-Калє70. В.І. Рудаков додавав до них Баклу71, а
В.Л. Миц — Тепе-Кермен, Інкерман і Сюйрень72.
Поблизу сучасного Інкермана розташоване невелике, проте стратегічно
важливе укріплення Каламіта. С.Б. Сорочан припускає, що його споруд-
ження припадає на 555 р.73 Важливість вибору місця для цієї фортеці полягає
в її близькості до Херсону, й гарнізон, що перебував там, контролював і
сухопутні, й морські шляхи до цього міста.
Самі стіни, за найскромнішими підрахунками, перебудовували близько
семи разів74, проте походження цієї фортеці, безсумнівно, ранньовізантій-
ське. У процесі археологічних досліджень вдалося встановити, що в другій
половині VI ст. візантійцями було висічено рів завширшки 9 м і завглибшки
3 м, каміння з якого пішло на будівництво бойових стін75. На східній ділянці,
перпендикулярно лінії рову, у скелі був висічений тунель (він досягав у
довжину 11 м), у якому розташовувалися головні ворота укріплення76. Така
система в’їзду до міста аналогічна воротам інших візантійських оборонних
комплексів — Ескі-Кермена й Мангуп-Калє77.
Єдина ранньовізантійська вежа квадратної форми збудована на матери-
ковій скелі, у якій зроблені спеціальні підрубки. Завдяки ним можна точно
визначити розміри будівлі — 14х14 м78. Товщина стін — 2,3 м. Вежа вине-
——————
70
Веймарн Е.В. «Пещерные города» Крыма в свете археологических исследований
1954–55 гг. // Советская археология. — 1958. — № 1. — С. 71–79; Его же. Оборо-
нительные сооружения Эски-Кермена (опыт реконструкции) // История и археология
средневекового Крыма. — К.,1958. — С. 7–54; Его же. О времени возникновения
средневековой крепости Каламита // Там же. — С. 55–62; Його ж. Археологічні роботи в
районі Інкермана // Археологічні пам’ятки УРСР. — 1963. — Т. XIII. — С. 74–82; Его
же. О двух неясных вопросах средневековья юго-западного Крыма. // Археологические
исследования средневекового Крыма. — К., 1968. — С. 45–77; Его же. Еще раз о
Таврическом лимесе // АДСВ. — 1973. — Вып. 10. — С. 255–257; Його ж. Пам’ятки
південно-західного Криму // Археологія Української РСР. — Т. III. — К., 1975. —
С. 454–467; Его же. «Пещерные города» Крыма // Проблемы истории «пещерных
городов» в Крыму. — Симферополь,1992. — С. 163–169.
71
Рудаков В.Е. Бакла — малый городской центр юго-западного Крыма (к поста-
новке вопроса) // АДСВ: Античный и средневековый город. — Свердловск,1981. —
С. 73–83.
72
Мыц В.Л. Укрепления Таврики… — С. 65–66.
73
Сорочан С.Б. Жизнь и гибель Херсонеса. — С. 147.
74
Мыц В.Л. Укрепления Таврики... — С. 136.
75
Веймарн Е.В. О времени возникновения средневековой крепости Каламита. —
С. 55–62; Филиппенко В.Ф. Исследования средневековой крепости Каламиты (Инкер-
мана) // Археологические открытия 1986 г. — М., 1988. — С. 342–344.
76
Веймарн Є.В. Середньовічний комплекс фортеці Каламіта // Археологічні пам’ят-
ки УРСР. — К., 1963. — С. 75–78.
77
Там само. — С. 76.
78
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї... — С. 224.
386 МОЦЯ КАТЕРИНА

сена у фронт оборони. Завдяки цьому в’їзд-тунель до останнього моменту не

був видний нападникам. «У разі ж його виявлення штурмові загони ворога
повинні були обходити центральну вежу, підставляючи незахищений правий
бік під обстріл луків та метальних машин оборони фортеці»79.
Виконана й ще одна настанова візантійських воєнних трактатів: на
випадок облоги місто було забезпечено питною водою. У західній частині
Каламіти розміщується колодязь завглибшки не менше 50 м80.
У 10 км на схід від Каламіти збудовано інший оборонний комплекс,
відомий як Ескі-Кермен («Старий замок»). Він розташований на пласкому
плато, оточеному практично з усіх сторін майже вертикальними схилами
заввишки 35 м. За такої сприятливої топографії (звісно, обраної невипад-
ково) фортифікації зводились мінімально, а оборонні властивості фортеці
залишались на належному рівні, і навіть більше.
Найдосконаліший, з погляду оборони, — південний напрям. Перед са-
мими воротами зведена протейхізма81; між нею і скелею утворювався пері-
бол. На горішній ділянці дороги виявлено залишки двох воріт, які в разі
небезпеки могли перекрити шлях до головних воріт фортеці, два бойових
майданчика з кам’яним парапетом по периметру82 і залишки невеликої
вежі83. Усе це разом робило вторгнення в укріплення з цього боку майже
неможливим.
Серед захисних споруд східної ділянки оборони зберігся унікальний
підземний гідротехнічний комплекс оборонного призначення. Він повністю
висічений у скелі й до його складу входять: відкритий майданчик, печерний
бойовий каземат з амбразурами, шість маршів крутих сходинок та каптажна
галерея завдовжки 10 м, де накопичувалася питна вода. Максимальний запас
води в каптажній галереї досягав 70–75 куб. м84. Цілком вірогідно, що цей
колодязь був споруджений одночасно з фортецею.
Неподалік від Ескі-Кермену в ущелині Каралез знаходиться одне з
найвищих плато Внутрішньої гряди кримських гір — Мангуп-Калє. З її
вершини можна візуально контролювати на заході — Севастопольську бухту
і фортецю Каламіта, на півдні та сході — Головну гряду від перевалу
Байдарські ворота до гірського масиву Чатир-Даг, на півночі – підгір’я та
степ. Такі надзвичайні переваги, висока природна захищеність плато та
——————
79
Там само.
80
Филиппенко В.Ф. Исследования средневековой крепости Каламиты (Инкермана). —
С. 344.
81
Айбабин А.И. Основные этапы истории городища Эски-Кермен // Материалы по
археологии, истории и этнографии Таврии. — С. 43.
82
Веймарн Е.В. Оборонительные сооружения Эски-Кермена... — С. 22.
83
Манаев А.Ю. Ранневизантийские оборонительные сооружения юго-западного
Крыма и Болгарии: опыт сравнительного анализа // Историческое наследие Крыма. —
2003. — № 1 — С. 19.
84
Веймарн Е.В. Оборонительные сооружения Эски-Кермена… — С. 35.
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 387

наявність водних джерел із давніх давен приваблювали поселенців. В ІІІ–

ІV ст. сюди розпочався масовий приток мирного населення85, спричинений
змінами військово-політичної ситуації в Криму.
В VI ст., після успішних нападів тюркютів, візантійська адміністрація,
намагаючись захистити своїх союзників, розгорнула масштабну будівельну
діяльність. До того часу цим цілям слугувала клейсура, зведена в ущелині
Каралез. Звичайно, завдання, поставлене перед будівельниками, було не з
легких, адже оточити шість кілометрів периметру плато штучними спору-
дами майже неможливо, тому, відповідно до вимог візантійської воєнної
доктрини86, було максимально використано рельєф місцевості. У такий спо-
сіб надійно перекривалися лише місця, де в скельних масивах були природні
лакуни, якими можна було проникнути на плато. Можна припустити, що
головними оборонними об’єктами були три куртини (A.X, A.XIV, A.XV),
споруджені в улоговинах Табана-Дере та Гамам-Дере, й укріплені ворота
(A.XVІ) в улоговині Капу-Дере87. Загалом куртин приблизно 2088. Головні
ділянки збудовано за схемою «вхідного кута», чим ліквідовано «мертвий
простір» під стінами89. Крім того, супротивник потрапляв під фланговий
обстріл із невеликих укріплених майданчиків, розташованих на мисах
Чамни-Бурун та Чуфу-Чеарган-Бурун90. Найімовірніше, саме на Мангупі
розміщувалася головна фортеця «готської землі» Дорос.
За 5 км на північний схід від Мангупа в каньйоні річки Бельбек, на
вершині скельного мису Кулє-Бурун побудовано Сюйренське укріплення91.
Фортеця панує над урочищем Хор-Хор, скельними мисами Ай-Тодор, Дже-
ніче-Бурун, Тапчан-Кая, гірським проходом «Бельбекські ворота». Головна ж
його привабливість у військовому плані — це візуальний контроль над
ситуацією в кримських степах.
Імовірніше, Сюйренське укріплення підходило під означення «невеликих
прикордонних укріплень — тобто бургів»92 і було збудоване візантійською

——————
85
Фадеева Т.М., Шапошников А.К. Княжество Феодоро и его князья. — Симфе-
рополь, 2005. — С. 73.
86
Кучма В.В. Теория и практика ведения горной войны по данным византийской
полемологии // Военная организация Византийской империи. — СПб., 2001. — С. 361.
87
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї... — С. 245.
88
Манаев А.Ю. Ранневизантийские оборонительные сооружения юго-западного
Крыма и Болгарии… — С. 9.
89
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї... — С. 246.
90
Манаев А.Ю. Ранневизантийские оборонительные сооружения юго-западного
Крыма и Болгарии… — С. 9
91
Веймарн Е.В., Репников Н.И. Сюйренское укрепление // Известия Государст-
венной академии материальной культуры. — 1935. — № 117. — С. 115–125.
92
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї... — С. 257;
Христов И. Антични средновековни крепости в централна Стара планина. — Фабер,
2007. — С. 6.
388 МОЦЯ КАТЕРИНА

адміністрацією для несення розвідувально-дозорної служби, а саме: забезпе-

чення контролю за пересуванням у передгір’ях ворогів Візантії — кочовиків.
У 2,5 км на північний схід від сучасного с. Скалисте, між річками Альма
й Бодрак, на нижній терасі двоярусної гори заввишки 310 м розташоване
середньовічне укріплення Бакла.
На думку О.В. Вуса, головним завданням Баклинського гарнізону було
«не відбивання нападів, а дозорно-розвідувальна служба та своєчасне попе-
редження Херсону про небезпеку чергового нападу»93.
Серед фортець гірської частини Таврики Сюйрень та Чуфут-Калє були
побудовані не раніше VIII і не пізніше IX ст. Решта цілком вписуються в
«Юстиніанівський» будівельний період.
Прокопій Кесарійський повідомляє, що Юстиніан І побудував у Тавриці
два укріплення: Алустон і в Горзувітах94. Фрурія Алустон розташовувалась у
межах сучасної Алушти і виконувала досить важливу роль — охорону стра-
тегічно важливого вузлу доріг, однією із яких можна було пройти до посе-
лення Партеніт біля підніжжя Аю-Дагу (засновано ще в VI ст.95), потрапити
до фрурії в Горзувітах, через поселення Ласпі й Байдарську долину вийти до
Херсонесу. Інші три дороги йшли на північ: одна на Ангарський перевал,
друга, через Долгоруківську яйлу між горами Північною та Південною
Демерджі, третя проходила біля північної Демерджі й підіймалася на плато
Долгоруківської яйли. Ці дороги з’єднували Південний берег із поселеннями
в долинах річок Альми, Ангари, Бештереку, Бурульчі, Зуї, Великого та
Малого Салгіру96. Ще один шлях вів від Алустону на північний захід через
перевал Кебіт-Богаз і далі вглиб півострова.
Для будівництва фортеці було обране дуже зручне з погляду поліор-
кетики місце — на вершині пагорба.
Археологічні розкопки В.Л. Мица показали шість будівельних гори-
зонтів, відповідно VI–VIII, IX–X, XII–XIII, XIV–XV, XVI–XVIII, кінця
XIX — початку XX ст.97 Довготривалість життя цієї пам’ятки свідчить про
те, що місце забудови із самого початку було напрочуд вдалим.
Фортеця в Горзувітах побудована на скелі Дженевез-Кая (Генуезька
скеля) у приморській частині сучаного с. Гурзуф. З верхньої точки укріп-
лення можна було спостерігати за морською стороною, на схід — за горою

——————
93
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї... — С. 286.
94
Прокопий. О постройках // Вестник древней истории. — 1939. — № 4. — С. 249.
95
Когонашвили К.К., Махнева О.А. Алустон и Фуна. — Симферополь, 1971. —
С. 37; Якобсон А.Л. Раннесредневековые сельские поселения Юго-Западной Таврики //
Материалы и исследования по археологии СССР. — 1970. — № 168. — С. 24.
96
Вус О.В. Приморські фортеці Візантійської iмпepii у Південному Криму. — С. 39.
97
Мыц В.Л. Раскопки крепости Алустон // Археологические открытия 1984 г. — М.,
1986. — С. 279.
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 389

Аю-Даг, на півночі та заході — за мисом Мартьян, долиною річки Авунди98 і

за схилом, де розташовувався перевал гурзуфське сідло.
Побудова цієї фрурії доводить досвід та професіоналізм візантійських
інженерів — оборонні споруди лише доповнюють природний рельєф міс-
цевості. Оборонні споруди розміщені на чотирьох майданчиках – Горіш-
ньому, Північному, Середньому й Нижньому. Горішній майданчик із боку
моря був огороджений стіною з парапетом та зубцями, до якої було при-
будоване приміщення, яке О.І. Домбровський вважав цистерною-накопичу-
вачем для збереження води на випадок облоги99. Не можемо з ним не
погодитись, адже наявність подібних споруд була обов’язковою вимогою
всіх воєнних візантійських трактатів, і вони мали бути в кожному укріпленні
не тільки в Криму, але й в інших провінціях Візантійської держави.
Візантійській імперії, що намагалась «якомога швидше закріпитись у
Північному Причорномор’ї у VI ст. двох укріплень для охорони південного
узбережжя було явно недостатньо»100. Тому активно будувалися додаткові
захищені портові пункти з обладнаними якірними стоянками та місцями
відпочинку екіпажів. Одним із таких пунктів став Судак. Як доводять до-
слідження М.А. Фронджуло, це місто виникло задовго до правління Юсти-
ніана І101. Це підтверджує і свідчення анонімного автора ХІІІ ст., який пише,
що укріплене поселення на місці Судака існувало з 5720 р. від створення
світу, тобто з 212 р. н. е.102
І.А. Баранов дійшов висновку, що система оборонних фортифікацій
Сугдеї «пройшла у своєму розвитку довгий шлях через ранньовізантійський,
хозарський, візантійський, генуезький та турецький етапи»103. Нижню хро-
нологічну межу ранньовізантійського етапу науковець вбачав у VIІ —
першій половині VIІІ ст. О.І. Айбабін заперечує це, спираючись на знахідки
чорнолакових посудин, амфор, схожих на західнопонтійські, та ойнохой
типу Скалисте104. Результати інших досліджень також дозволяють не пого-
дитись із висновками І.А. Баранова105. Під час підводних археологічних
——————
98
Вус О.В. Приморські фортеці Візантійської iмпepii у Південному Криму. — С. 40.
99
Домбровский О.И. Крепость в Горзувитах. — Симферополь, 1972. — С. 90.
100
Вус О.В. Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор’ї... — С. 152.
101
Фронджуло М.А. Работы Судакского отряда // Археологические исследования на
Украине в 1968 г. — Вып. 3 — К., 1971. — С. 256–260.
102
Секиринский С.А., Волобуев О.В., Когонашвили К.К. Крепость в Судаке. — Сим-
ферополь, 1980. — С. 5.
103
Баранов И.А. Периодизация оборонительных сооружений Судакской крепости. —
С. 46–47.
104
Айбабин А.И. Этническая история ранневизантийского Крыма. — С. 194.
105
Булгаков В.В., Булгакова В.И. Подводные скопления печатей в Судаке и Хер-
сонесе: историографический феномен // Причерноморье, Крым, Русь в истории и куль-
туре / Материалы ІІ Судакской международной конференции. — Киев–Судак, 2004. —
С. 42–48; Булгакова В.И. Подводные сфрагистические находки в Судаке: к характе-
ристике типа объекта // Там же. — С. 35–39; Ее же. Византийские печати из портового
390 МОЦЯ КАТЕРИНА

досліджень було знайдено й ідентифіковано кілька сотень печаток-молів-

довулів, які належали візантійським чиновникам-коммеркіаріям. На основі
цих знахідок В.І. Булгакова визначила рамки діяльності Судацького візан-
тійського порту VI–ХІІ ст.
Що ж до ранньовізантійського укріплення, яке І.А. Баранов називає
«укріпленою цистерною», то львівський дослідник О.В. Вус цілком правдо-
подібно інтерпретує його як локальне укріплення-бург, яке за часів Римської
імперії (ІІ–IV ст.) належало до фортифікації класу castella tumultaria106.
Подібні укріплення зводилися римлянами на всіх рубежах пізньої Імперії.
Основним їх призначенням було виконання конкретних тактичних завдань
на кордонах Римської держави.
Амміан Марцеллін згадує типовий castella tumultaria — бург Робур, квад-
ратну вежу, що міститься в межах сучасної Швейцарії, неподалік Базеля107.
Цілком можливо, що подібні невеликі воєнно-споглядові пункти були
розміщені по всьому узбережжю Північного Причорномор’я. У це легко
повірити, якщо згадати, що Візантія вважала себе наступницею Риму й пе-
рейняла від попередника системний підхід до розв’язання проблем і скру-
пульозне його виконання. На жаль, поки що археологічні дані з цього
приводу досить уривчасті й не дозволяють однозначно підтвердити цю
гіпотезу. Маємо надію, що подальший розвиток підводної археології і ста-
білізації статусу Криму в Україні дасть нагоду відповісти на більшість
питань і комплексно дослідити тогочасну берегову лінію.
У середньовіччі на території Кримського півострова відбувався процес
військово-інженерного забезпечення зовнішньополітичних акцій Візантії.
Такими акціями щонайперше слід вважати підпорядкування Херсона східно-
римській адміністрації на рубежі ІV–V ст., посилення його інженерного
захисту й постійний ремонт і догляд за його оборонними спорудами, вдо-
сконалення їх за найновітнішими досягненнями фортифікаційного будів-

комплекса Сугдеи // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре / Материалы

Ш Судакской международной конференции. — Киев–Судак, 2006. — Т. II. — С. 49–51;
Менандра Византийца продолжение истории Агафиевой // Византийские историки Дек-
сипп, Эвнапий, Олимпиадор, Малх, Петр Патриций, Менандр, Кандид, Ноннос и Феофан
Византиец / Пер. с греч. Сп. Дестуниса, прим. Г. Дестуниса. — Спб., 1860. — Т. 1. —
С. 129–133; Опимах О.Г. Монета з розкопок Судака в фондах Національного заповідника
«Софія Київська» (до icтopii формування нумізматичних колекцій заповідника) // При-
черноморье, Крым, Русь в истории и культуре: материалы II Судакской международной
конференции. — С. 148–151; Степанова Е.В. Сфрагистические находки из Судака (к
вопросу об интерпретации) // Там же. — С. 193; Шандровская В.С. Таможенная служба в
Cугдее VIІ–Х вв. // Античная древность и средние века: Византия и средневековый
Крым. — 1995. — Вып. 27.– С. 119 — 123.
106
Вус О.В. Приморські фортеці Візантійської iмпepii у Південному Криму. — С. 38;
Ирмшер Й., Йоне Р. Словарь античности. — М., 1989. — С. 253.
107
Аммиан Марцеллин. Римская история / Пер. с лат. Ю.А. Кулаковский, А.И. Сони. —
М.–Ладомир, 2005.
ФОРТИФІКАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ… 391

ництва середньовіччя. Таким чином, завдяки послідовній політиці Візантій-

ської імперії Херсон було перетворено в добре обладнаний в інженерному
стосунку головний її форпост в Північному Причорномор’ї.
Другим напрямом інженерної практики Візантії було укріплення гір-
ських проходів так званими «довгими стінами» — клейсурами.
Третьою акцією варто вважати створення системи фортець на півден-
ному узбережжі півострова, завдяки чому було взято під контроль морське
сполучення між Херсоном і Боспором — іншим великим містом, підпо-
рядкованим Візантією; забезпечено стоянку та ремонт кораблів, а також
захист їхніх екіпажів і вантажів. Вибір місця розташування приморських
фортифікацій був настільки вдалим, що деякі з них функціонують і досі.
І четвертим напрямом укріплення північного кордону Імперії стало
заснування контрольно-споглядових пунктів у гірському Криму. Ці пункти
могли слугувати і для бойових дій, і для захисту мирного населення, яке, на
випадок війни, мало ховатися там із сім’ями, майном і худобою. Цими
опорними пунктами було досягнуто три цілі: захисту федератів-союзників
Візантії, постійного контрою за степовою зоною — місцем дислокації кочо-
вих племен, з боку яких частіше всього й надходила загроза нападу; а також
підтвердження належності території Таврики до сфери впливу Візантійської
імперії.
Такими добре спланованими акціями візантійська адміністрація домог-
лася укріплення своїх позицій на Кримському півострові від VI до принаймні
ХІІ ст. включно. І хоча Таврика ніколи де-юре не входила до складу
Візантійської імперії, тим не менш, де-факто серед візантійських провінцій
вона займала достойну й не останню позицію. Фортифікації Таврики за таких
умов цілком вписувались у вимоги візантійської воєнної думки. Місцева
специфіка рельєфу, безумовно, надавала оборонним спорудам індивідуаль-
ності, проте це притаманно гнучкій армійській доктрині Імперії.